5 червня 1925 р. в селі Русові Снятинського району на Івано-Франківщині народився Микола Плав’юк – останній Президент Української Народної Республіки в екзилі. Його дитинство минуло в рідному селі, яке на той час належало до Снятинського повіту Станіславського воєводства Польської Республіки.

Вже в 1941 р. молодий Микола приєднався до лав Організації українських націоналістів, вступивши в юнацьку ОУН. В 1944 р. він вирішив виїхати до Німеччини. Там на початку 1945 р. розпочалося формування 2-ї дивізії Української національної армії, до складу якої М. Плавʼюк вступив за дорученням ОУН. Його зарахували до лав підрозділу 2-ї дивізії УНА, яким на той час командував Андрій Долуд – колишній генерал-хорунжий армії УНР. Кінець Другої світової війни М. Плав’юк зустрів у Західній Чехії. Там він потрапив у полон до американських військ і згодом знову опинився в Німеччині.

Тепер Микола мав змогу продовжити навчання в українській гімназії в Мюнхені, а згодом – у Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана. В 1949 р. М. Плавʼюк закінчив університет та отримав фах економіста. Під час навчання він не полишав активну громадську діяльність. Із 1948 р. перебував у лавах Пласту, а згодом вступив до студентського ідеологічного товариства національного соціалізму «Зарево».

У 1950 р. М. Плав’юку вдалося виїхати до Канади, де він займав активну громадську позицію серед представників української діаспори. Крім того, М. Плав’юк продовжив навчання та в 1954 р. отримав диплом Університету Конкордія в Монреалі. В 1956 р. на зʼїзді Українського національного обʼєднання Канади Миколу Васильовича обрали заступником Голови Президії УНО, а в 1959 р. – Головою цього товариства. Вже з 1964 р. він став членом Проводу українських націоналістів. Був одним з ініціаторів та організаторів першого Світового Конгресу Вільних Українців у Нью-Йорку.

В Організації українських націоналістів М. Плавʼюк пройшов шлях від звичайного члена до Голови Проводу, очолював ОУН з 1979-го до 2012 р., відновив легальну діяльність цієї організації в Україні (1992).

У червні 1989 р., на X сесії Української Національної Ради Миколу Васильовича обрали віце-президентом УНР в екзилі, а згодом, після смерті президента УНР з 1967–1989 рр. Миколи Лівицького, М. Плавʼюк став п’ятим і останнім президентом УНР у вигнанні. Саме на цій посаді йому судилося стати історичною постаттю, яка зробила неоціненний вклад у збереження правонаступництва незалежної України від Української Народної Республіки. 24 серпня 1992 р. відбулася урочиста передача повноважень, а також грамоти, заяви, президентської Відзнаки останнім Президентом УНР в екзилі Миколою Плавʼюком першому Президентові незалежної України Леоніду Кравчуку.

Помер М. Плавʼюк 10 березня 2012 р. в місті Гамільтон, штат Онтаріо, Канада. Похований на цвинтарі святого Володимира в Оквіллі.

Підготував Богдан Скопненко, провідний науковий співробітник НМІУ