До дня пам’яті жертв політичних репресій згадаємо про одного з яскравих представників цілого покоління знищених тоталітарним режимом науковців – Федора Людвиговича Ернста. Його життєпис виділяється навіть на тлі інших яскравих дослідників 1920–1930 рр. Етнічний німець, син колоніста із Сумщини. В юності він навчався спочатку рік у Берлінському університеті, на філософському факультеті, а потім на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира в Києві з 1910 до 1914 р. – до Першої світової війни, на початку якої його арештували і вислали до Сибіру, як німецького підданого.
По поверненні в 1917 р. до Києва він закінчує навчання та починає плідну діяльність. У 1922–1933 рр. працює у Всеукраїнському історичному музеї імені Тараса Шевченка. Проте його дослідницька та пам’яткоохоронна робота виходить далеко за межі однієї установи. Це і робота редактором в одній з комісій ВУАН, і викладання в Художньому інституті, і, зрештою, керівництво Київською інспектурою охорони пам’яток культури. За його участі було врятовано Кирилівський монастир, Лаврську дзвіницю, Володимирський собор, створено Києво-Печерський заповідник. Одним із найбільших проектів, які, на жаль, не вдалося реалізувати, був проект заповідника «Київський Акрополь», що мав би об’єднати пам’ятки найдавнішої частини Києва. Але це, як і спроби завадити руйнації більшовицькою владою Михайлівського Золотоверхого, виявилися нездійсненними.
Окрім вже згаданої діяльності, в 1920–1930 рр. Ернст встигає готувати численні публікації та монографічні видання з історичних та мистецтвознавчих питань. Однією з найвідоміших праць є ґрунтовний путівник Києвом. Показово, що до 1991 р. збереглися лише поодинокі екземпляри видання, які в радянські часи зберігали у спецфондах. А за влучним спостереженням історика Сергія Білоконя – до 1991 р. найповнішою бібліографією науковця був покажчик у списку заборонених видань. Причина цього проста. У грудні 1933 р. Федора Ернста звинуватили в контрреволюційній діяльності та заслали до таборів на Біломорканалі. Там він відбував ув’язнення до 1937 р. Можливо, завдяки цьому оминув долі більшості своїх колег з ВУАН, яких розстріляли в роки Великого терору.
Після звільнення Федір Ернст не міг повернутися до Києва, тому переїздить працювати до Алма-Ати. Проте в цей час заарештовують його дружину. Тому Ернст примусово переїздить до Уфи, де влаштовується працювати до музею.
Втретє, і востаннє, Федір Ернст був заарештований влітку 1941 р. в місті Уфа, вже не як український націоналіст, а як етнічний німець і, відповідно, зрадник. Восени 1942 р. його стратили. Дата розстрілу була прихована, в документах зазначено, що він помер в серпні 1949 р. Реабілітували науковця лише в 1989 р.
Підготував Володимир Колибенко – старший науковий співробітник відділу найдавнішої та середньовічної історії України НМІУ
Більше про науковий шлях Федора Ернста:
