Кирило Осьмак народився 9 травня 1890 р. в містечку Шишаках на Полтавщині у багатодітній родині. Його шлях формування національної свідомості пролягав через Миргородську повітову школу, Полтавське реальне училище, гуртки самоосвіти, читання «Кобзаря». Навчаючись у Московському сільськогосподарському інституті, юнак потрапив на орбіту поліцейської уваги. 1911 р. за розповсюдження нелегальної літератури його вислали за межі Московської губернії. В липні 1915 р. К. Осьмак був службовцем у Комітеті Південно-Західного фронту Всеросійського земського союзу, а з квітня 1916 р. оселився в Києві, де працював у губернському земстві.
З початком Української революції К. Осьмак став членом Української Центральної Ради. Працював у структурах українського уряду: з липня 1917 р. – керівник відділу з видань сільськогосподарської літератури Генерального секретаріату землеробства, в січні 1918 р. очолив цю саму структуру в Міністерстві землеробства. Після приходу до влади П. Скоропадського зосередився на роботі в українській кооперації.
З квітня 1922 р., з переходом більшовиків до політики українізації, К. Осьмак очолив Термінологічне бюро Сільськогосподарського наукового товариства України. В 1925 р. став редактором відділу сільськогосподарської термінології Інституту української наукової мови ВУАН. Працював над словником народної сільськогосподарської термінології, зорганізував мережу кореспондентів (переважно – учнів та студентів), які фіксували побутування відповідної термінології в середовищі українського селянства.
У зв’зку зі справою СВУ, К. Осьмака на три роки позбавили права жити у великих містах СРСР. Працював у Курську, але у березні 1930 р. його знову заарештували й відправили до концтабору в Комі АСРР. Далі – Вологда, Сиктивкар, сільськогосподарча праця в Московській та Рязанській областях. А 1938 р. – новий арешт зі звинуваченням у терористичних намірах щодо керівників ВКПБ. Проте абсурдність цієї справи стала очевидною навіть самим репресивним органам. К. Осьмака звільнили, й у квітні 1940 р. він повернувся до Києва.
За німецької окупації Києва К. Осьмак опинився у складі Української національної ради, створив Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів «Сільський господар». Проте дуже швидко він переконався, що легальна проукраїнська робота під владою гітлерівців так само неможлива, як і під владою більшовиків. Тож К. Осьмак почав налагоджувати контакти із бандерівською ОУН, вести агітаційну роботу серед інтелігенції. Він створював тексти листівок та пропагандистських матеріалів.
З вересня 1943 р. К. Осьмак – на Західній Україні. Там він зустрічався із митрополитом Андреєм Шептицьким, разом із лідерами ОУН та УПА брав участь у роботі Ініціативного комітету зі створення Української Головної Визвольної Ради.
15 липня 1944 р. біля с. Сприні на Самбірщині під охороною підрозділів УПА відбувся Великий збір УГВР, на якому її президентом обрали Кирила Осьмака. У вересні 1944 р. його затримали під час чекістської облави: К. Осьмак приховував своє справжнє прізвище, його особу радянським каральним органам вдалося встановити лише через три роки після арешту. Засуджений у 1948 р. до 25 років ув’язнення.
Помер у Володимирській тюрмі 16 травня 1960 р. 11 грудня 2004 р. Кирила Осьмака перепоховали в Києві на Байковому цвинтарі.
Підготував Олександр Хоменко, молодший науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» НМІУ.
