Збереження присутності російського флоту в Україні стало важливим геополітичним завданням для російського керівництва після розпаду СРСР. Розпочався переговорний процес розподілу Чорноморського флоту, під час якого Російська Федерація вдавалася до «газового шантажу». Україні запропонували погасити борг за поставки газу своєю часткою флоту. В разі несплати влада РФ погрожувала припинити постачання газу. 28 травня 1997 р. було підписано «Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України». Згідно із цим документом, штаб та основна база ЧФ РФ мала перебувати в Севастополі до 2017 р.
Черговий конфлікт між Україною та РФ відбувся 2003 р. навколо острова Тузли. Росія розпочала спорудження дамби в Керченській протоці від російського Таманського півострова до українського острова Тузли з метою делімітації кордону в Керчинській протоці та Азовському морі. Тоді стало зрозуміло, що підписаний 1994 р. Будапештський меморандум не діє, РФ не дотримується зобов’язань територіальної цілісності та суверенітету України.
Російська Федерація не зупинилася у своїх намаганнях втягнути Україну у більшу газову залежність. Черговий газовий конфлікт кінця 2008 р. закінчився підписанням 19 січня 2009 р. прем’єр-міністрами Юлією Тимошенко та Володимиром Путіним невигідного для України контракту між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром», за яким, користуючись «формулою розрахунку ціни на газ», встановлено для України ціну – 400 дол. за 1000 м³ газу.
Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 р. розпочалося зближення України з Росією. У парламенті утворилася пропрезидентська коаліція «Стабільність і реформи». Одним з перших кроків зближення двох держав стало підписання в Харкові «Угоди між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» Президентом України Віктором Януковичем і президентом РФ Дмитром Мєдвєдєвим. У пресі ці домовленості отримали назву «Харківської угоди».
Згідно з досягнутими домовленостями, термін перебування ЧФ РФ в Севастополі бувподовжений до 28 травня 2042 р. і передбачав його автоматичну пролонгацію що п'ять років при відсутності заперечень котроїсь зі сторін, оплату Україні за перебування ЧФ РФ визначено розміром 100 млн дол. на рік, починаючи із 2017 р., і додатковою знижкою на постачання газу за контрактом 2009 р. розміром 30% (але не вище 100 дол) з миті набуття чинності «Угоди». 27 квітня 236 голосами її ратифікувала ВРУ. У повному складі цей документ підтримали депутати від Партії регіонів, Компартії, блоку Литвина-Тігіпка, більшість позафракційних депутатів та низка парламентарів із опозиційних фракцій блоків Юлії Тимошенко і «Наша Україна — Народна самооборона». Особливу роль відіграв голова парламенту Володимир Литвин, який доклав зусиль, щоб реалізувати замовлення В. Януковича і російської влади.
Після анексії Криму РФ денонсувала україно-російські угоди 1997 р., що стосувались параметрів поділу Чорноморського флоту, статусу його перебування в Україні та Харківські угоди 2010 р.
Підготувала Ірина Пуля, старший науковий співробітник відділу історії незалежної України НМІУ
