29 січня в Україні прийнято вшановувати пам’ять Героїв Крут. Насправді ж бій під Крутами відбувся 30 січня 1918 р.
«Народинами нового українця» назве згодом цю подію найвизначніший поет української діаспори Євген Маланюк. І назве невипадково, адже значення її для українського минулого, сучасного і майбутнього значно більше за подієву конкретику тієї реальної історичної події, яка відбулася на залізничній станції Крути 30 січня 1918 р. (завдячуючи дослідженням історика Михайла Ковальчука про цю дату можемо говорити як про достеменну: саме ранком 30 січня підпорядковані М. Муравйову петроградські та московські червоногвардійці атакували позиції українців).
Українську Народну Республіку, повну державну самостійність якої за кілька днів перед тим проголосили ІV Універсалом Української Центральної Ради, захищали ті, кого нині називають добровольцями: виснажений боями бойовий підрозділ 1-ї Української військової юнацької школи, група вільних козаків із Глухова, бронепотяг під командуванням сотника М. Ярцева, бойовий потяг сотника С. Лощенка, сформована київськими студентами та гімназистами сотня Помічного куреня Січових стрільців. Разом – близько 500 бійців (інші підрозділи Армії УНР прикривали інші не менш стратегічні напрями: в Києві в розпалі було інспіроване більшовиками т. зв. «Січневе повстання»). Сили російських більшовиків, зрозуміло, переважали, також вони могли розраховувати й на серйозні резерви.
…У тому божевільному січні 1918-го бій під Крутами був одним із важливих, проте далеко не єдиним епізодом війни між Україною та Росією, в якій остання стрімко трансформувалася з імперії «романівської» в імперію більшовицьку. Загалом цей бій став для української армії вдалим: завдання затримати швидкий наступ більшовиків на Київ оборонці УНР виконали (завдяки чому українська делегація у Бересті змогла суттєво зрушитися в напрямі міжнародно-правового визнання Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною суверенності УНР). Потім українці відступили, хоча й зі значними втратами, найтрагічнішою з яких була загибель цілої чоти зі складу студентської сотні Помічного куреня (в інших боях тієї війни теж були значні втрати). А згодом більшовики захопили Київ, потім почався «муравйовський терор»…
30 січня 1918 р. не сталося перелому на полі бою. Проте в колективній пам’яті українства він таки відбувся: відтоді ми почали чітко усвідомлювати, що в які ідеологічні шати не вбиралася б Московська імперія, вона будь-що прагнутиме втримати Україну під своєю владою. І шлях до нашого звільнення один – збройний їй опір. Опір, без якого неможлива перемога.
Ми пам’ятаємо про героїв Крут. Памʼятаємо про Іловайськ і Дебальцеве, про героїв Донецького аеропорту, памʼятаємо про всіх, хто загинув у боротьбі за нашу свободу.
