Цього дня в Україні відзначають День шахтаря. Професія шахтаря досі залишається однією із найважчих і найнебезпечніших. Про розвиток шахтарської справи розповідають експонати на третьому поверсі Національного музею історії України в експозиції, присвяченій добі ранньомодерної України. Це, зокрема, шахтарські світильники.
Перші шахти на Донбасі з’явилися ще наприкінці XVIII ст., але справжній промисловий бум почався тут у середині ХІХ ст. з відкриттям сотень нових родовищ, масовим будівництвом заводів та інтенсивним розвитком мережі залізниць.
Бурхливий розвиток вугільної промисловості вимагав відповідного обладнання, зокрема, освітлювальних приладів. Шахти спочатку були неглибокими, тож копачі використовували саморобні світильники – посудини з мазутом чи олією, в яку встромляли ґніт. Такі прилади давали дуже мало світла і сильно чадили.
Пізніше з’явилися переносні олійні лампи закритого типу, що були у вжитку до середини ХІХ ст. Це були металеві резервуари з гаком для підвішування. Світла ці лампи також випромінювали небагато, тож, щоб освітити значну ділянку шахти, доводилося розвішувати кілька десятків таких ламп. Тому виникла навіть особлива професія – лампонос. Лампонос приносив і розвішував лампи, а також пильнував,щоб вони не гасли. З часом, коли шахти стали глибшими, в них почав накопичуватися метан. Оскільки полум’я у лампах було відкритим, користуватися ними було небезпечно.Шахтарі прозвали ці лампи «Бог-поміч»[ № 15 у вітрині].
Перші свідчення про вибухи метану на Донбасі зафіксовані у 1878 р. Тож подальша еволюція шахтарських ламп передбачала ізолювання полум’я, покращення конструкції та пошук кращих горючих матеріалів.
Рішення перших двох завдань запропонував англійський фізик та хімік Гамфрі Деві. Полум’я, що горіло у винайденій ним лампі, було прикрите мідною металевою сіткою з дрібними отворами. А третю проблему вирішила німецька лампа Вольфа, яка працювала на бензині й була обладнана затвором, який відкривався лише за допомогою магніту вагою понад 10 кг. Шахтарям ця лампа дуже подобалася, вони називали її «Благодійницею», адже завдяки цій моделі було збережено тисячі життів [ № 11 у вітрині].
На початку ХХ ст. на Донбасі з’явилися ацетилові лампи. Полум’я в них ізолював спеціальний циліндр, а підсилював світло круглий рефлектор, який можна було з’єднати гнучкою трубкою з резервуаром з карбідом та закріпити на касці. Такі світильники прозвали «коногонками» – за аналогією зі старою професією коногонів, які першими стали закріплювати шахтарські лампи на касках. Недоліком цих ламп було відкрите полум’я, тож в місцях скупчення метану продовжували застосовувати лампи Вольфа.
Новим словом у розвитку шахтарських світильників стали акумуляторні лампи, що з’явилися у 1930-х рр. Вони були безпечними й при падінні не розбивалися.
Сучасні шахтарські світильники складаються з акумулятора й фари, з’єднаних за допомогою гнучкого шнура, виготовлені вони з ударостійкого матеріалу та мають два режими роботи: робочий та аварійний (енергоощадний).
