Реставрування експонатів — один із найзагадковіших для звичайних людей аспектів музейної діяльності. Водночас він є одним із найцікавіших і таким, що, здається, межує з магією. І це не дивно, бо в умілих руках реставратора цінна річ може відродитися як фенікс буквально з купки уламків, давно вицвілі візерунки - знову засяяти яскравими барвами, а експонат, що здавався втраченим, - знову повернутися до наукової спільноти й громадськості. Звісно, ніяких чарів тут нема, а є лише глибокі знання фахівця — вміння та навички майстра, його багаторічний досвід у поєднанні із провідними технологіями дають змогу творити дива.

Реставраційний напрямок у діяльності Національному музеї історії України завжди був доволі потужним. Прагнучи максимальної відкритості та прозорості у своїй роботі, музей не приховує результати реставрації власних експонатів. Принципи відкритості й підзвітності громадськості засвідченні в Концепції розвитку НМІУ до 2020 року, вони ж є і орієнтиром для щоденної діяльності колективу закладу. Музей готовий відкрито розповідати як про свої здобутки, так і про неоднозначні ситуації, що можуть трапитися.

6 червня 2018 року в Музеї історичних коштовностей України, що є філіалом НМІУ, пройшло засідання розширеної реставраційної ради закладу, на якому розглядалося питання про неякісну реставрацію ойнахої - срібного глека, пам’ятки ювелірного мистецтва доби бронзи - раннього заліза. Над ойнахоєю ще з грудня 2010-го, тобто понад 7 років, працювала реставратор із філіалу НМІУ, яка написала заяву про звільнення за власним бажанням та наразі вже залишила музей.

Ще 25 травня 2018 року на засіданні спеціальної комісії з реставрації, до складу якої увійшли провідні фахівці-реставратори з Національного музею історії України, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та Національного науково-дослідного реставраційного центру України, стало зрозуміло, що предмет реставрувався з великою кількістю порушень. Зокрема, були неправильно підібрані методика реставрації та реставраційні матеріали і хибно зібрані частини самого предмета. Деякі фрагменти срібної ойнахої через свою деформацію, на превеликий жаль, виявилися фактично втраченими для науки. Тож тепер цей унікальний експонат потребує подальшої тривалої та кропіткої реставрації. Однією із причин такої сумної ситуації стала відсутність документальної та фотофіксації перебігу реставраційних процесів, що, як з'ясувалося, тривало вже протягом багатьох років.

На щастя, поради фахівців-реставраторів та їхні оцінки сучасного стану предмету дають надію на відновлення унікальної пам'ятки, хоча це й відбудеться не дуже скоро. Також після виявлення цієї ситуації команда музею сповнена рішучості навести лад із веденням реставраційної документації, широкого фахового попереднього обговорення планів реставрацій, залучення методик, матеріалів задля запобігання виникненню таких випадків у майбутньому.

Проте є і радісні новини про реставрацію. На засіданні реставраційної ради було перевірено перебіг реставрації унікальної пам'ятки української історії — поховального вінка, ймовірно, створеного на честь Січових стрільців. Цей експонат виготовлений із понад шести кілограмів срібла та складається з величезної кількості дрібних деталей. Ще донедавна столітня пам'ятка перебувала в доволі жалюгідному стані, і через це її експонування було неможливим. Проте зараз, хоча реставрація ще не завершена, зміни на краще помітні неозброєним оком. І вже скоро унікальний вінок зможе експонуватися на виставках!