Під час семінару «Як створити цікаву дитячу програму в музеї» методист Національного музею історії України Ярослава Музиченко надихнула новими ідеями колег-музейників та поділилася власними напрацюваннями, завдяки яким упродовж року десятки малят закохалися в Історичний музей та історію України.
Ярослава Музиченко – журналіст і етнолог, тривалий час працює у напрямку музейної педагогіки. Вона є розробником кількох десятків дитячих програм для музейних установ, шкіл та дитячих таборів; автором низки книг з етнопедагогіки та сучасного використання набутків традиційної культури у вихованні дітей. Керує Українським центром етнопедагогіки; є координатором громадської ініціативи «Асоціація творців для дітей на історичну тематику "Пам'ять майбутнього"».
Семінар складався з кількох частин. Спершу – відео презентація дитячих програм НМІУ з теоретичною частиною про активні й інтерактивні освітні методики. Далі – інтерактивні ігри для музейників, які змусили їх вийти з зони комфорту і заново відчути момент творчості.
Музей – простір живого спілкування
Спершу Ярослава Музиченко розповіла про «дитячі дні» в Історичному музеї. Вони відбуваються тут в другу суботу щомісяця, упродовж навчального року. У минулому навчальному були такі програми: «Світло в наших домівках» – про історію світильників від доісторичних часів до сьогодення, «Як роблять тканину», «Підкорювачі простору: історія українського транспорту», «Музика з давнини», «Хто і як захищав нашу землю» та багато інших. Кожна програма триває 2,5 години і складається з екскурсії з активностями і інтерактивом та майстер-класу.
За допомогою слайдів музейниця проілюструвала та розповіла учасникам семінару, що роблять діти в Історичному музеї упродовж двох з половиною годин. Пані Музиченко пояснила, що під час програми працюють четверо працівників музею: екскурсовод, методисті художник, а також людина, яка допомагає малятам у разі потреби.
За її словами, НМІУ – це простір живого спілкування з минулим, осередок неформальної освіти. Кожен музей може таким стати.
«Якщо школи й садочки обмежені годинами й програмами, і там діти на заняттях переважно сидять за партами, то в музеї вони рухаються, бачать дивовижні експонати, граються і творять, – пояснила Ярослава Музиченко. – Історична і народознавча освіта наразі пріоритетні. Адже дають змогу заповнити прогалини у пізнанні своєї країни, свого народу».
Вона наголосила, що історичні та краєзнавчі музеї можуть створювати програми, завдяки яким діти пишатимуться, що вони належать до творчої, волелюбної, успішної нації.
Як найкраще дитина сприймає нову інформацію?
Ярослава Музиченко зазначила, що діти можуть пізнавати епоху за допомогою всіх органів чуттів. Вона навела приклад із досліджень, що людина сприймає лише 10% того, що просто читає, і 90% того, що проговорює і робить. Тому під час дитячих програм у музеї важливо, щоб діти творили, досліджували, рухалися.
Головна мета програм для малечі – це їхні позитивні емоції
Ярослава зазначила, що в сучасному музеї варто застосовувати нові освітні методи. Це, передусім, активні та інтерактивні технології. Активні – це коли екскурсовод взаємодіє з дітьми, дискутує, розпитує, надає можливість «перевтілитися», уявити себе в епосі, приміряти елементи вбрання різних епох, торкнутися певних визначених експонатів. При можливості дітям демонструють відео з планшету, де вони спостерігають побачений у вітриніпредмет у дії. Також під час дитячих днів наймолодші відвідувачі стають акторами театру, грають в рухливі та карткові ігри.
«Під час гри «Свобода і залежність» дитина називає своє ім’я і показує рухами те, що найбільше любить робити, потім дітей просять уявити, що вони скуті, руки і ноги зв’язані; потім кайдани падають і вони знову можуть робити те що люблять», – описує одну з ігор Ярослава Музиченко.
Важливо, щоб малеча у музеї творила. У НМІУ діти малюють «наскельні розписи», ліплять із солоного тіста, беруть участь в майстер-класах, під час яких створюють сувеніри чи іграшку, що нагадують їм про побачене в музеї, про видатні історичні події чи особливості українського народного мистецтва. Ці сувеніри можна використовувати в побуті. Наприклад, діти власноруч тчуть на кроснах жовто-блакитний прапорець, який тут же чіпляють до рюкзачків. За словами музейниці, майстер-класи стають творчим вираженням отриманої інформації.
«Головна мета програм для малечі – це позитивні емоції, зацікавлення музеєм і його експонатами, бажання приходити в музей і надалі. Тому для найменших потрібно багато активностей – ігор, міні-вистав, малювання, виготовлення власноруч чогось цікавого і простого. Активності – ніби рухливі перерви впродовж уроку-екскурсії», – наголосила Ярослава Музиченко.
Моральний і духовний аспект у дитячих програмах
У НМІУ дитячі програми роблять наголос і на моральному та духовному аспектах.
«У кожній програмі акцентується тема дружби, добрих справ, взаємодопомоги, збереження природи. Так, у програмі «Світло в наших домівках» діти роблять і показують одноліткам діафільм за казкою «Маленька свічка», де свічечка вчиться світити для інших. У програмі «Як роблять тканину» діти граються, уявляючи себе Мойрами, богинями долі свого роду, народу, і всієї планети, передаючи один одному клубочок ниток, вони розуміють, що насправді мають силу впливу, і можуть або кидати сміття в річку, або чистити водні джерела», – підкреслила Ярослава Музиченко.
Музейники відчули себе дітьми
У другій частині семінару Ярослава Музиченко запропонувала всім учасникам піднятися зі своїх місць і погратися в ігри, які в майбутньому можна використати для власних дитячих програм. Колеги з різних музеїв в ігровій формі спілкувалися між собою, обговорювали ідеї найкращого музею, ідеальної дитячої програми тощо.
Під час іншого завдання музейники в групах створювали проект програми в майбутньому музеї – літаків, телефонів, мила, писемності, розробляли концепцію такого закладу. Одна з груп презентувала Музей зв’язку, в якому діти під час майстер-класів мали б створити паперову книжку номерів телефонів, яку наймолодше покоління уже навряд чи тримало в руках. Вона стала б їм в пригоді, коли б з їхнім мобільним виникли проблеми. А ще в Музеї зв’язку в перерві між іграми діти мають зателефонувати родичам і сказати, як їх люблять.
Дізнавшись про досвід НМІУ в створенні дитячих програм і погравши, колеги з різних музеїв дійшли до висновку: подібні семінари потрібно проводити регулярно.
Завдяки обміну досвідом між музейниками, музеї в Україні стануть справді улюбленими місцями проведення часу від 5 до 105 років.
