ФОТО

27 липня 2017 року в Національному музеї історії України відбувся семінар для колег-музейників на тему: «Як створити цікаву дитячу програму в музеї». Його провела Ярослава Музиченко – методист Національного музею історії України; розробник кількох десятків дитячих програм для музейних установ, шкіл та дитячих таборів; автор низки книг з етнопедагогіки та сучасного використання набутків традиційної культури у вихованні дітей; керівник Українського центру етнопедагогіки; координатор громадської ініціативи «Асоціація творців для дітей на історичну тематику "Пам'ять майбутнього"».

В інтерактивному семінарі-практикумі взяли участь співробітники музеїв зі всієї України: Марія Дендебера з Музею української діаспори (Київ), Олена Вінокур із мистецького центру «Шоколадний будинок» (Київ), Олександра Супрунчук із Національного музею «Чорнобиль» (Київ), Олег Топилко з Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (Київ), Оксана Дяченко з музею грошей НБУ (Київ), Богдана Войтенко із НЦЕК «Музей Івана Гончара» (Київ), Юлія Вязміна з Меморіального музею-садиби Володимира Івановича Немировича-Данченка та Миколи Олександровича Корфа (село Нескучне, Великоновосілківський район, Донецька область), Ганна Щербина з шкільного музейного комплексу «Джерело» (м. Кам’янське, колишній Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область), Юлія Лешан із Національного музею медицини України (Київ),Тетяна Марітко з Музею Максима Рильського (Київ), Ірина Вітрик із Музею історичних коштовностейУкраїни (філія НМІУ, Київ), Сергій Якубина з Шебутинського краєзнавчого музею (село Шебутинці Сокирянський район Чернівецька область), Інна Мочарник із Музею книги та друкарства (Київ), а також співробітники НМІУ.

Музейники виокремили, що їм найбільше сподобалося і заради чого вони відвідали семінар:

• Підживлення молодіжними думками;

• обмін досвідом, ідеями;

• колективна творчість;

• створення нових ідеї;

• примус вийти з зони комфорту і заново відчути момент творчості;

• переймання досвіду щодо інтерактивних ігор. Діти – не лише слухачі;

• дозволити дітям торкатися до деяких експонатів;

• за 10 хвилин розробили 4 проекти, які вже сьогодні можна втілювати;

• структура семінару, де були лекція та інтерактивні ігри, в які грали музейники;

• музейники ламають шаблони, тепер музей – це цікаво, яскраво і весело.

Олександра Супрунчук із Національного музею «Чорнобиль»: «Я люблю музей, працюю і хочу надалі працювати в музеї. Окрім цього я навчаюся в аспірантурі і пишу наукову роботу про музеї. Я хотіла потрапити на семінар, щоб покращити своє музейне мислення. Дуже задоволена, Ярослава класно все провела, порадила літературу. Видно було, як ми всі прийшли скуті. Ближче до завершення семінару всі усміхалися, пообмінювалися контактами, бо зрозуміли, що потрібно спілкуватися. Міжмузейна кооперація в Україні поки що не дуже розвинена. А це надзвичайно важливо. Досвід має не просто лежати у шухляді і бути зафіксованим у звіті про річну роботу. Він має передаватися іншим і наростати. Я прийшла сюди, щоб всмоктати досвід колег, як музейна губочка.

В ідеальному варіанті музеї могли б провести спільну виставку, зустріч. Проект може мандрувати по музеях чи бути презентованим на нейтральній території. Під час спільних проектів відбувається поєднання досвіду, історії. Музей «Чорнобиля» міг би мати спільні проекти про медицину, науку.

На семінарі я почула багато інформації, яку потрібно тепер освоїти. Мені сподобалися дитячі ігри. Хочу запозичити в Ярослави ідеї та зробити ігри на свій манер. З нового навчального року завдяки цьому семінару у нашому музеї точно побільшає ігор і діти будуть спілкуватися між собою, обмінюватися ідеями».

Олег Топилко з Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника: «Я в музеї людина не нова, працюю з 2006 року. Свого часу я потрапив у проектнідерландської програми Матра в Україні.Багато того, що я почув там, я сьогодні побачив на семінарі і відтворив їх у спогадах, а саме роботу в групах, спілкування з аудиторією.

Такі семінари треба проводити регулярно, бо вони дозволяють від колег дізнатися про різні музеї, поділитися досвідом, напрацюваннями. Коли йшов на семінар, мав думку, що хочу поділитися своїм досвідом і взяти щось для себе. Мої бажання вповні реалізувалися.

Завдяки цьому семінару у себе в музеї я хотів би акцентувати увагу на роботі з початковою школою. Поспілкувавшись із колегами в групах, я побачив, що всі орієнтуються на дітей 13-14 років, бо з ними легше працювати. Рідко хто хоче гратися з маленькими дітками. Це актуальна проблема, над якою я мізкую. Деякі ідеї з семінару я хочу втілити. Мені сподобалися майстер-класи, ігрові форми, які Ярослава показувала.

Я вважаю, що молодому поколінню в музеї легше включатися у роботу, щоб до малечі (починаючи від дитячого садочку) доносити знання через елементи гри».

Ганна Щербина з шкільного музейного комплексу «Джерело»: «Я з Дніпропетровської області. Цілу ніч була в дорозі заради двох годин семінару, який провела Ярослава Музиченко. Музейна педагогіка – не нове явища у науці, але літератури і джерел мало, щоб втілювати теорію в життя.

Разом зі мною працюють молоді колеги, яким я маю допомагати в роботі. Досвіду не буває багато. Щоб його доповнити, я мала надію приїхати сюди. Дуже рада, що стала учасником семінару. За дві години я настільки оживила думки, плани, що тепер наші дитячі програми будуть значно яскравішими. Ми впровадимо нові ігрові форми, оживимо роботу з експонатами.

Дітям завжди показуй більше, яскравіше і цікавіше те, чого ще не було. Я хочу оживити форму роботи з дітьми. Мені було цікаво дізнатися про організацію екскурсій, враховуючи психологічні вікові особливості дітей».

Юлія Лешан із Національного музею медицини України: «У нашому музеї дитячі програми існують неповні два роки. До того ми проводили екскурсії для студентів і школярів не менший 9-го класу. За ці два роки у нас омолодився колектив, відповідно змінилися тенденції. Співробітники поставили перед собою завдання – розробити екскурсії для дітей, щоб не втрачати великий пласт відвідувачів.

Цей семінар для нас дуже важливий. Ми не маємо методиста, який розробляв би дитячі програми. Ми працювали виключно з дорослою аудиторією. Діти для нас були інопланетними. Є колеги, які взагалі боялися дітей.

Тому при можливості ми відвідуємо подібні семінари. Мені було приємно зрозуміти, що інтуїтивно ми все робимо правильно, не помиляємося. Я почула тут багато гарних ідей. Тепер планую під час роботи з дітками більше спілкуватися, щоб вони освоювали знання в русі, у роботі в групах».