На початку ХХ ст. кіно було не просто новим видом мистецтва, воно стало уособленням доби модернізації. Високотехнологічне мистецтво, що об’єднало літературу, малярство, театр, музику в єдине ціле та стало містком між культурними традиціями та технічними можливостями сучасності. Український письменник-авангардист Валеріан Поліщук називав кіно «мистецтвом-дитиною великого індустріалізованого міста», єдиним мистецтвом, «яке належить нам цілком, без всяких Елад і ренесансів».
У 1922 р. було створено Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) – вертикально інтегровану автономну структуру із замкненим циклом кіновиробництва та прокату. Перед ВУФКУ стояло непросте завдання – наповнити кіно українським змістом. Реалізація цього завдання збіглася в часі з політикою «українізації» та творенням нової радянської культури, «національної за формою, соціалістичною за змістом». Так цей процес бачили більшовики, а що про це думали українські митці? Як вони уявляли собі українське кіно? Що воно мало пропонували широкому загалу? Які теми зачіпати і в якому напрямку рухатися?
Відповіді на ці питання можна отримати на відкритій лекції Яни Приймаченко, к.і.н., наукового співробітника Інституту історії України НАН України.
Початок 11 лютого (субота) о 14:00.
Захід відбудеться в межах проекту «LIKБЕЗ. Уроки історії» в Національному музеї історії України.
Вхід до Музею за квитком (10 грн.), підніматися на 4 поверх.
Паралельно з лекцією відбуватимуться дитячі читання у музеї, на яких відвідувачі можуть залишити своїх дітей на час лекції.
