У нинішній війні з росією важливу роль відіграють снайпери. Вони користуються особливою стрілецькою зброєю з оптичним прицілом та іншим обладнанням, яке дозволяє бути максимально точним і непомітним.
У давнину, допоки в арсеналі європейських армій не утвердилася вогнепальна зброя, професійні стрільці користувалися арбалетами. Прототип такого виду зброї – простий механічний лук – з’явився ще в античному Римі. В Європі арбалети набули поширення після Першого хрестового походу (1096–1099). Вважається, що тоді лицарі-хрестоносці запозичили в мусульман-сарацинів невідому для себе видозміну механічного лука.
Основою арбалета традиційно був сталевий лук з потужною тятивою, сплетеною з рослинних волокон (льону або коноплі). Іншою складовою конструкції була дерев’яна ложа (тобто, приклад), до якої за допомогою конопляного мотузка прикріплювався лук. Ліва сторона ложі завершувалась широким аркебузним прикладом-«щокою». Саме його під час стрільби притискали до плеча (майже до щоки), і завдяки цьому вдавалося краще прицілитися. Згодом з’явилися удосконалені арбалети з діоптричним прицілом та механізмом для натягання та спуску тятиви.
Арбалет. 16–17 століття. Національний музей історії України
Вправний воїн з арбалетом і був снайпером у сучасному розумінні цього слова. Один із промовистих випадків в історії професійної стрільби – поранення та смерть англійського короля Річарда Левове Серце під час облоги замку Шалю-Шаброль у Франції 26 березня 1199 року. Армія монарха за кількістю та технічним оснащенням перевищувала гарнізон захисників фортеці. Його захищали лише два лицарі та кілька десятків чоловіків, які відкинули пропозицію здатися. Коли король Річард об’їздив обложений замок, один із лицарів П’єр Базель вистрелив з арбалета. Поранення у ліву руку не було смертельним, однак при витягуванні стріли у кров занесли інфекцію. Прославлений у хрестових походах та у війні з Францією англійський король 6 квітня 1199 року помер від зараження крові (можливо, від гангрени).
Цей випадок спричинив появу заборон на використання арбалетів. Зрештою, не шанувалися вони і в лицарській культурі з її принципами відкритого та чесного поєдинку. Поза тим, такий вид зброї продовжують використовувати, особливо в умовах облоги міста чи замку переважаючими силами ворога.
У 17 столітті, з поширенням вогнепальної зброї, арбалети стали брати тільки на полювання, як точну і безшумну зброю. Їх починають виготовляти на замовлення. Залежно від статків замовника арбалети додатково споряджають декоративними вставками та деталями.
Репрезентативним у колекції Національного музею історії України є мисливський арбалет, виготовлений у Саксонії 1629 року. Саме цю дату вигравійовано на верхній грані приклада. На бічній його поверхні зображено шляхетський герб імовірного власника: птаха в геральдичному щиті, якого підтримують дві чоловічі фігури. Арбалет оснащено позолоченим діоптричним прицілом, а також механізмами для натягання та спуску тятиви. Примітним є використання пластин зі слонової кістки та гравірування у вигляді «ренесансних» пейзажів та елементів рослинно-геометричного орнаменту.
Арбалет, виготовлений у Саксонії 1629 року. Національний музей історії України
Той факт, що арбалет виготовлено саксонським майстром, підтверджується формою ложі (приклада), значно потовщеної в місці вмонтування спускового механізму. Натомість, італійські та французькі майстри робили приклад арбалета довшим і без випуклості.
Будь-яка зброя ефективна у вправних руках. Бажаємо нашим снайперам вполювати не одного представника численної північної орди, що влаштувала геноцид українців. Тримаємось і перемагаємо!
Ярослав Затилюк, старший науковий співробітник Національного музею історії України
На заставці арбалет 16–17 століття, Національний музей історії України
