Генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук в інтерв’ю УНІАН розповів про особливості першого "Великого будівництва" за часів князя Володимира, таємниці Десятинної церкви, золоті скарби та унікальні експонати.
Поки Київ не увійшов до "червоної" карантинної зони через чергову хвилю COVID-19, варто поспішити відвідати не лише кінотеатри чи концерти, а й музеї. Зокрема в Національному музеї історії України проходить виставка "Церква Богородиці Десятинна: архітектурно-мистецький образ", присвячена 1025 років з дня освячення храму.
У Х–ХІ століттях церква Богородиці Десятинна була головним державним та релігійним центром Русі, князівською усипальницею. У 1240 році, коли Київ захопили монгольські війська, храм став останньою твердинею оборони. Його стіни впали під час облоги, не залишивши нам можливості помилуватися архітектурою та багатим інтер'єром. Але зараз на виставці можна оглянути понад 1000 знахідок із території храму. Це допомагає відвідувачам самим "реконструювати" зовнішній вигляд та інтер’єр Десятинної церкви.
Про особливості першого "Великого будівництва" у Києві, які паралелі можна провести між Київською Руссю та Грецією, таємничі поховання та унікальні експонати УНІАН розпитав керівника Національного музею історії України Федора Андрощука.
Чим цікава та важлива для нас Десятинна церква?
Десятинна церква унікальна тим, що її історія уособлює історію Русі. Це дуже компактний наратив, якій починається від появи у Києві варягів, продовжується з прийняттям християнства та князівськими міжусобицями, та закінчується монгольською навалою. Все це пережив цей храм.
У виставці ми ставимо питання: які були передумови заснування церкви, чому вона була закладена саме тут, чому не в іншому місці? Адже, на жаль, ми дуже мало знаємо про Київ до князя Володимира Святославича, тобто до офіційного прийняття християнства, яке змінило зовнішній вигляд міст. У нашому розпорядженні є археологічні знахідки та легенди, які збереглися в літописі. Ландшафт Києва дуже змінився, особливо в результаті грандіозних будівельних проєктів князів Володимира та Ярослава.
І що ж було на місці храму до "великого будівництва" тих часів?
Ми знаємо точно, що "попередником" цієї споруди було кладовище, міський могильник.
Знахідки у цих похованнях свідчать про те, що частина киян ще до будівництва Десятинної церкви були християнами. Адже люди були поховані в трунах, більшість з них не була спалена за типовим язичницьким обрядом. У деяких похованнях знайдено християнські символи.
У той період у похованнях слов’ян домінував спосіб кремації, та лише тут, у Києві ми бачимо цей незвичний феномен.
Як цей феномен можна пояснити?
Ми знаємо з візантійських джерел, що княгиня Ольга та її оточення були хрещені в Константинополі. Це були перші християни в Києві. Але цікаво, що серед християнських поховань було знайдено щонайменше п’ять за язичницьким обрядом тілоспалення. Така комбінація може здатися дивною, але говорить про те, що суспільство було амбівалентним. Межі між християнством і язичництвом були нечіткі. Людина могла бути хрещеною, але ховати її могли язичники, і навпаки. Головним, мабуть, було визнання статусу особи, яка могла бути або язичником, або християнином.
Знахідки на цій території вказують на те, що поховані мали високий статус. Багато з них, судячи з усього, мали скандинавське походження. Про це свідчать, наприклад, такі знахідки як скандинавська фібула, маленький фрагмент виробу з кістки з орнаментом у скандинавському стилі Єллінг (за однойменною місцевістю у Данії), багато знахідок зі срібла. Є срібний гачок для гетр (гачки переважно були бронзові). Усе це означає, що люди були небідні.
Унікальна знахідка - уламок лицьової частини шолома. Такі речі в музеях - рідкість. Відомий цілий шолом у Норвегії, у нас - частина для захисту обличчя. Подібну до нашого експонату деталь шолома знайшли в Данії, ще одна така ж частина шолома трапилася на острові Готланд. Загалом, такі деталі шоломів не були практичними і мали скоріше декоративне значення, оскільки в бою осипалися б за першого удару. Я думаю, що це була насамперед статусна річ, а не захист. Недаремно вони прикрашені срібною та мідною інкрустацією.
Тобто, швидше за все, це було поховання "верхівки"? Навіщо будувати храм саме в такому місці?
Коли Володимир закладав цю церкву, він хотів підкреслити континуїтет (безперервність стосунків, - УНІАН) між собою й похованими тут статусними людьми. Ми не знаємо, чи були вони його біологічними родичами, але багато з них були жителями Скандинавії, звідки походили його родичі за батьківською лінією.
Цікаво, що південну апсиду Десятинної церкви побудували на місці, де до того стояв курган з похованням у дуже великій камері. І схоже, що останки з нього перепоховали.
Такий самий випадок був у королівський резиденції Єллінг у Данії, він пов’язаний з королем Гормом. Його камерне поховання близько 960 року переніс з кургану в церкву його син Гаральд Синьозубий, який об’єднав і охрестив Данію. Між перепохованнями в Єллінгу та Києві є очевидна паралель. Про цей та інші аспекти детальніше можна прочитати в книжці "Десятинна церква - відома та невідома", яку я написав до відкриття нашої виставки.
Ще одне поховання, судячи з усього, було князівським. Річ у тім, що для візантійського християнства (яким було і руське) нехарактерні поховання зі зброєю. Це суперечить традиціям. Тому дивує поховання під фундаментом західної частини Десятинної церкви, вздовж однієї з фундаментних стін. Там знайшли уламок меча, частину портупеї, срібний з позолотою наконечник піхов. Знахідки свідчать про високий соціальний статус похованої особи. Це була молода людина, близько 20 років. Поховання датується початком ХІ століття. Не можна виключати, що похований походив із князівського кола. Сподіваємося, що на це дадуть відповіді подальші дослідження.
Що ми знаємо про те, як виглядав храм?
Складність у тому, що ніхто не знає, як виглядала Десятинна церква, оскільки вона була зруйнована у XIII столітті…
…Але якесь уявлення про оздоблення ми маємо?
Відтворити її вигляд дуже важко. Для цього ми в буквальному сенсі збирали і спробували скласти всі матеріальні "пазли": маленькі уламки фресок, мозаїк та інших археологічних знахідок з розкопок фундаментів пам’ятки. Для виставки реставрували близько 500 уламків фресок, які прикрашали храм. Деякі з них датуються ХІ століттям, деякі – ХІІ. Ідея полягала в тому, щоб показати розмаїття кольорів та частково - збережені мотиви. Усі ці фрагменти і дають нам уявлення про те, як церква була прикрашена.
Київ не був моноетнічним. Іноді ми бачимо на уламках фресок написи кириличною або грецькою мовою. З інших письмових та археологічних джерел ми знаємо, що тут, окрім слов’янського населення, жили євреї, тюрки, греки, данці, представники інших народів латинського віросповідання.
Десятинна церква була багато оздоблена мармуром, а тоді це був надзвичайно коштовний матеріал. Відомий випадок, коли один з державних візантійських діячів Федір Метохіт, що жив у Константинополі наприкінці XIII – початку XIV століть, впав у немилість, і з його розкішного палацу зняли мармур та відправили у подарунок монгольському володарю.
А звідки мармур Десятинної церкви?
Знахідки мармуру з території Десятинного храму датуються ранньовізантійським часом та вказують на його вторинне використання. Мармур, імовірно, був доставлений з Корсуня після того, як Володимир здійснив військовий похід. Це була своєрідна демонстрація тріумфу.
Уявіть, яким складним тоді було транспортування: проти течії Дніпра, надзвичайно далеко. Напевно, використовувалося багато рабської праці (інакше як пояснити транспортування тих важких колон, карнизів, плит та саркофагів?).
Не варто недооцінювати роль рабства у той час. Руси Х століття промишляли хутром і рабами, на цьому паразитувало суспільство на ранніх етапах історії. Тільки з часів Володимира ми можемо говорити про усвідомлену державність Русі. Саме в цей час активно споруджуються, а місцями оновлюються вали – межі кордонів Русі з кочовиками, засновуються фортеці, міста, започатковується карбування власних монет, адаптуються запозичені з Візантії закони.
Доволі швидко стало очевидним, що для амбітних будівельних проєктів Володимира цього мармуру замало, і почали шукати місцеву сировину. Тому в Десятинній церкві зустрічається шифер - червоний м’який камінь, його родовище розташовувалося в районі міста Овруча. Використовуючи цей місцевий матеріал, часто намагалися імітувати орнаменти, відомі за візантійськими плитами, карнизами, саркофагами, а також прикрасами. Частково храм прикрасили не мармуром, а імітацією мармуру - плиткою, вкритою склом.
І все ж, якою могла бути архітектура храму? Проєкт могли скопіювати зі зразка в Константинополі?
Церкву зруйнували у XIII столітті, тож уявити, як вона могла виглядати, дуже важко. Збереглися частково тільки фундаменти та фундаментні рови, які можуть розповісти лише про план цієї споруди. Наш співробітник Володимир Колибенко у співпраці з Ольгою Кирилюк зробив 3D-реконструкцію Десятинної церкви, яка ґрунтується на всіх попередніх версіях дослідників. Вона не бездоганна, до неї також є питання, але все ж це одна з необхідних сміливих спроб реконструкції пам’ятки.
Існує багато припущень істориків, археологів та істориків архітектури стосовно того, яка візантійська церква могла бути джерелом натхнення для архітекторів Десятинної. Зокрема припускали, що храм міг бути зроблений як копія палацової церкви Неа Екклесія, яку побудував імператор Василій І Македонянин у Константинополі в другій половині IX століття. Але остання теж не збереглася. Проте до нас дійшов дуже яскравий опис її інтер’єру.
Загалом храми Х-ХІ століття в Константинополі практично не збереглися. Все, що ми знаємо, - це архітектура ранньої або пізньої Візантії. Про Х-ХІ сторіччя могла б розповісти Греція, але з того часу там збереглися лише невеликі сімейні церкви.
Особисто Володимир у Візантії ніколи не був, його уявлення про візантійське місто та його архітектуру базувалося на Корсуні на Кримському півострові, який він завоював. Тому, ймовірно, якісь елементи міського планування він міг запозичити звідти.
Які ще цікавинки може розповісти Десятинна церква через стільки часу?
Десятинна церква була центральним, але не єдиним елементом у "будівельній програмі" Володимира. Архітектурний ансамбль включав не тільки храм, але й князівські палаци, що його оточували. Відомі три таких споруди, і їх зводили першими, адже це можна було зробити швидше.
Прямокутних палаців у Візантії тоді не будували. Там палац був великою архітектурною агломерацією з безліччю багатофункціональних приміщень, де все було пов’язано зі складним ритуалом влади. На Русі все було простіше. Тут будинок був схожий на хороми-гридницю, де можна було збиратися з дружинниками, проводити як нескладні ритуали влади, так і церковні служби. Найближчу аналогію прямокутним палацам Володимира мені вдалося відшукати тільки в Астурії на півночі Іспанії, де у середині IX століття король Раміро I спорудив палац-церкву Санта-Марія-дель-Наранко.
Думаю, що ідея зведення церкви вимальовувалася під час будівництва.
Поки будувався храм, палац жив не тільки світським життям, а й виконував культові функції, як було в Каролінгській імперії та у Візантії. Один із доказів цього - візантійський процесійний хрест, знайдений в одному з палаців. Він датується Х століттям, це одна з найдавніших знахідок, свідок князювання Володимира.
Цікаво, що в архітектурній програмі Володимира використовували цеглу з князівським символом - тризубом. Але ми не знаємо, що саме будували з неї. Така цегла не пасує тій, що є в кладці.
Як довго Десятинна церква зберігала свій високий статус?
Подібно до свого батька Володимира, князь Ярослав започаткував не менш грандіозну будівельну програму, перлиною якої був кам’яний Софійський собор, визначений головним храмом. Вважаю, що для його будівництва використали чимало мармуру з Десятинної церкви, остання поступово почала втрачати своє значення. З того часу тут ховали тільки не дуже визначних князів, за винятком Ізяслава Ярославича.
Думаю, до ХІІ століття Десятинна церква занепала з різних причин. Але в ХІІ столітті тут провели певний ремонт. Ймовірно, ці роботи потрібно пов’язувати з ім’ям Володимира Мономаха.
ХІІІ століття - останній період Десятинної церкви, драматичний час нашої історії. Саме цим періодом закінчується візуальна історія споруди, представлена на нашій виставці.
Руйнування церкви було неминуче?
Відомо, що під час навали монголів населення навколишніх кварталів шукало тут захист і брало з собою все коштовне. У Десятинній церкві була колодязеподібна схованка більш раннього часу, понад чотири метри завглибшки. У ХІІІ столітті вона стала останнім притулком тих, хто шукав порятунку у храмі від монголів.
Під час розкопок схованки знайшли останки літньої жінки та чоловіка, одного чоловіка середнього віку та підлітка, дитячі кістки і навіть кістки собаки. Разом з тим були знайдені прикраси, шолом, меч, військові обладунки. Всі ці речі вказують на те, що останніми свідками церкви, які в ній загинули, були представники різних верств населення.
За оповіддю літописця, церква впала і поховала під уламками останніх захисників Києва. Ймовірно, з часом їх останки перепоховали, бо поруч з храмом археологи знайшли братські могили.
Є припущення, що монголи притягнули під церкву тарани та почали руйнувати стіни. Але річ у тім, що церква могла бути не дуже добре побудована. Археологічні дослідження довели, що в XII столітті частина її стін була перекладена. Можливо, церква вимагала ремонту після землетрусу, як припускають деякі дослідники.
А не припускають, що в ті часи теж розкрадали "бюджет"?
Не знаю. Але про щось таке розповідає пізня історія Десятинної церкви. У XVI-XVII століттях церква належала уніатам. На початку XVII століття був тут піп Пилип, приставлений до неї наглядачем. Він став відомий тим, що продавав мармур з церкви різним людям, за що згодом був покараний.
