20 (за старим стилем – 7) листопада 1097 року в містечку Звенигороді під Києвом сталася трагедія. Теребовльського князя Василька осліпили.
Незадовго до того відбувся зʼїзд князів у Любечі, який мав покласти край нестабільності й визначити володіння всіх українських князів. Але він став прологом нової ворожнечі.
До осліплення Василька були причетні київський князь Святополк та волинський – Давид. Про це йдеться у «Повісті временних літ», до того ж хроніст був сучасником і навіть очевидцем подій.
Канва сюжету така. Диявол (а хто ж іще!) вклав у голову «деяким мужам» ідею осліплення Василька. Вони намовили Давида, а той своєю чергою спокусив на злочин Святополка. Київський князь умовив Василька залишитися в Києві до 21 (за старим стилем – 8) листопада – дня Святого Архистратига Михаїла і водночас своїх іменин (Святополк був у хрещенні Михайлом). Але до дружніх сімейних посиденьок не дійшло. Напередодні Василька схопили в самому серці Києва, на княжому дворі (сучасна територія НМІУ). Люди Святополка й Давида відвезли його до Звенигорода. Заручник пручався до останнього. Міцного тілом Василька (дарма що в кайданах) ледь змогли повалити декілька людей, а потім притиснули дошками, сівши на них. «Брудну роботу» виконав вівчар Святополка Берендій (походив із тюркського народу торків).
На перший погляд, хроніка покладає головну відповідальність на Давида (звісно, після диявола і «деяких мужів»). Саме його згодом, по завершенні конфлікту, офіційно «визнали» винуватцем. Однак хроніст дає зрозуміти, що ситуація була складнішою. Володимир Мономах нібито звернувся до Святополка зі словами: «Кинув ти ножа в нас!», натякаючи на його роль у злочині. Справді, Василька схопили й осліпили в містах, які належали Святополку, виконавцем злочину став його слуга, та й Давид був підлеглим київського князя, тож не міг би вчинити таке без схвалення старшого за статусом.
Пам'ятник князю Васильку у м. Теребовлі.
Осліплення Василька розпалило трирічну війну, протягом якої колишні вороги легко перетворювалися на союзників. Дійшло навіть до того, що Давид і Василько (хоч і сліпий, але боєць!) воювали пліч-о-пліч проти Святополка. Війна показала, що в основі конфлікту лежала ворожнеча між старшими князями, які сиділи в Наддніпрянщині, та молодшими (підлеглими) князями, що тримали Волинь і майбутню Галичину. Також додалася внутрішня конкуренція старших князів (зокрема Святополка і Володимира Мономаха).
Ця досить неприємна та цинічна історія закінчилася для бідного Василька не найгіршим чином. Він утримався на теребовльському княжінні й помер своєю смертю у 1124 році, переживши і Святополка, і Давида.
Підготував Вадим Арістов, науковий співробітник відділу науково-видавничої діяльності НМІУ
