Цього року минає 160 років від народження Сергія Свиридовича Гамченка, одного з патріархів української археології межі ХІХ–ХХ ст. Він був людиною двох доль, з одного боку – офіцер Російської імператорської армії, представник династії військовослужбовців, із іншого – натхненний дослідник та археолог. Наукові здобутки Сергія Гамченка ще в молодості високо оцінили видатні дослідники ХІХ століття Володимир Антонович і Олексій Бобринський. Окрім значного експедиційного доробку, Сергій Свиридович залишив по собі чималу кількість теоретичних розробок – насамперед посібників із методики археологічних досліджень та охорони історичної спадщини. Декілька поколінь дослідників 1920–1930 років були його учнями.

Проте, незважаючи на справді великі наукові здобутки Сергія Гамченка та його плідну працю як співробітника Всеукраїнської академії наук, радянська влада не поспішала визнавати дослідника. Вже немолодий вчений продовжував активно працювати майже до самої смерті. А згодом його ім’я було несправедливо забуте.

Історії Сергія Свиридовича Гамченка та одного з найцікавіших археологічних комплексів, відкритих ним у 1926 році в самісінькому центрі Києва, і присвячена меморіальна виставка, відкрита до огляду в Національному музеї історії України.

Підготував Володимир Колибенко, старший науковий співробітник НМІУ