До унікальних зразків літургійного шитва із фондового зібрання Національного музею історії України можна зарахувати два предмети з облачення священнослужителів – ризу та єпитрахиль, датовані ХVІІ ст. Ці предмети були коштовним внеском політичного і державного діяча Речі Посполитої, воєводи Брацлавського, Київського Адама Григоровича Киселя (близько 1600–1653) до своєї родинної церкви в с. Низкиничі (нині – Іваничівського району Волинської області).

Фундаторський портрет Адама Киселя. ХVІІ ст.

Під час богослужінь церковнослужитель одягає поверх одягу такий елемент облачення як ризу (фелон). У ХVІ ст. остаточно був сформований тип фелона, який використовували священики православної церкви. За церковною символікою фелон означає хламиду – верхній царський одяг, в який вбрали Ісуса в палаці Пілата, коли глузували з Нього, називаючи царем. Водночас риза має нагадувати священикам і про вбрання правди, в яке вони повинні носити як служителі Христові.

Ранг храмів, їхня заможність впливали на якість і кількість предметів облачення. Облачення церкви вважали дуже цінним подарунком. Відомі випадки дарування гаптованих риз гетьманами Данилом Апостолом, Іваном Скоропадським, Павлом Полуботком. Риза-фелон Адама Киселя належить до ранніх коштовних внесків до Покровської церкви. Стан збереження свідчить, що її століттями використовували під час богослужінь. На початку ХХ ст. її додатково оздобили нашитою тасьмою і хрестоподібними розетками.

Фрагмент ризи із зображенням герба Адама Киселя

Риза виготовлена з коштовної оксамитової тканини червоного кольору, скроєна у вигляді довгої широкої накидки без рукавів, з отвором для голови. Шати червоного кольору використовують у дні пам’яті мучеників, оскільки цей колір символізує кров, пролиту святими за сповідання віри.

Фелон гаптований срібними та золотими нитками з використанням стародавніх технік таких як «у прикріп», «по мотузочку». У верхній частині розміщені образи: у центрі в променистому медальйоні – зображення Богородиці Втілення. З одного боку в овальному медальйоні – св. Григорій Богослов, а з іншого – св. Матей. Лики святих вишиті шовком світлих кольорів «атласовим» швом. Край фелона прикрашений гаптуванням у стилі українського бароко у вигляді в’юнкої виноградної лози з гронами та пишним листям. Над лозою, у нижній частині розміщений герб роду Адама Киселя «Намет-Свентольдич-Кисіль», який вперше був опублікований у 1635 р. Емблематична композиція містить відкритий срібний намет із золотим хрестом на балдахіні й трьома вежами зверху. Вишиті латинські літери по верхньому колу «A, Z, B, K, W, G, Z, K» можна розшифрувати як «Adam z Brusiłowa Kisiel wojewoda, generał ziemi Kijowskiej» («Адам з Брусилова Кисіль воєвода, генерал землі Київської»).

За життя Адам Кисiль як ревний захисник православ’я побудував три монастирі на Волині і Чернігівщині. У своєму родовому маєтку в селі Низкиничі (нині – Володимир-Волинського району Волинської області) у 1636 р він почав будівництво Свято-Покровської церкви (з 1803 р. – Свято-Успенська церква), а у 1643 р. заснував Низкиницький монастир. Храм був освячений на честь «Покрови Принайсвятішої Діви Марії» у 1653 р. Того ж року Адам Кисіль помер. На момент смерті йому було 53 роки. 3 травня 1653 р. за духовним заповітом був похований в церкві Низкиницького монастиря в боковому приділі Святого Георгія, точніше у склепі, розташованому під ним. Там і досі зберігається його надгробок.

Риза-фелон вклад Адама Киселя до родинної церкви с. Низкиничі. Початок 50-х рр. ХVІІ ст.

Тривалий час церква Успіння Пресвятої Богородиці належала унійній церкві. У 30-х рр. ХІХ ст., після ліквідації в Російській імперії унійної церкви, храм належав православному духовенству. У 1880-х роках місцева інтелігенція та дворянство, намагаючись врятувати історичну пам’ятку, запрошують для її огляду з Києва професорів Володимира Антоновича та Адріяна Прахова. Останній був автором унікального фотоальбому «Археологическая поездка по Волыни летом 1886 года», світлини якого свідчили про наявність ризи з гербом Адама Киселя в цій церкві.

Наприкінці XIX ст. Успенська церква поступово відновлюється. У важкі роки Першої і Другої світових воєн, навіть у періоди комуністично-атеїстичного терору, церква хоч і була пошкоджена, але ремонтувалася і діяла. В 1960 р., відповідно до розпорядження Уповноваженої ради в справах церкви, предмети з облачення священнослужителів (риза та єпитрахиль) з Успенської церкви Адама Киселя були передані Київському державному історичному музею (нині – НМІУ). Храм в 1962 р. був розорений, пошкоджені саркофаг та надгробний скульптурний портрет Адама Киселя ХVІІ ст., а його останки розкидані. Завдяки клопотанням селян і духовенства цього краю 8 червня 1969 р. Успенська церква була відновлена і знову відкрита.

Підготувала Ольга Іванова –

завідувачка відділу екскурсійного обслуговування НМІУ