Краєвид Подолу із частиною Олександрівської вулиці (із випускного фотоальбому 1907 р. НМІУ).
Незмінний атрибут міського життя – піші прогулянки. Про такий вид дозвілля киян ми добре проінформовані вже з XIX ст., коли місто розрослося, а його простір став сегментованим та пристосованим для різних потреб містян. Тоді не лише дніпрові острови та заміські зелені дачні зони (як-от Борщагівка чи Святошин) ставали улюбленими місцями відпочинку. Один із маршрутів розпочинався на Контрактовій (Олександрівській) площі, а закінчувався в районі сучасного стадіону «Динамо» ім. В. Лобановського. Ці умовні крайні точки сполучала Олександрівська вулиця, що тяглася аж до Ланцюгового мосту (1853), а нині цей відтинок – вул. Сагайдачного та Володимирський узвіз.
Олександрівський узвіз із маршрутом першого в Російській імперії електротрамвая (із випускного фотоальбому 1907 р. НМІУ).
Мощена каменем Олександрівська вулиця була улюбленим місцем прогулянок киян. Один зі студентів, який у другій половині 1840-х рр. навчався на Подолі, згадував: «Після обідніх класів прогулювалися студенти, зазвичай Олександрівською вулицею. Благочестиві з них заходили на вечірню у парафіяльні храми. Любителі нічогонеробіння навідувалися в готелі, де пили чай <...>. Під час студентських прогулянок баришні, доньки київських громадян, виходили з будинків та з дворових хвірток, виглядали на студентів». А ось спогади іншого студента, записані згодом: «Моєю розвагою у період студентства, як [і] розвагою багатьох моїх товаришів, була майже щодення прогулянка. О четвертій годині дня, а влітку пізніше, ми групами по дві-три людини відправлялися по Олександрівській вулиці, а потім переходили від неї на Набережне шосе». Звісно, дорогою при зустрічі з поважними особами слід було їм кланятися та всіляко виявляти пошану.
Пам’ятник князю Володимиру (із випускного фотоальбому 1907 р. НМІУ).
Маршрут нерідко завершувався в декоративному саду біля пам’ятника Володимиру (1853). Саме цю гірку як місце відпочинку киян зобразив І. Нечуй-Левицький у «Хмарах» (1870–1871): «Вони повернули на гору до пам’ятника князя Владимира, де ввечері гуляло дуже багато людей. Вийшовши на високу гору, вони стали проти самого пам’ятника, щоб перевести трохи дух. Над самісіньким краєчком гори стояли рядками гуляючі люди й дивились на широку картину, котра полотном розстелялась сливе під самісінькими ногами».
Ланцюговий міст (із випускного фотоальбому 1907 р. НМІУ).
Ще одна рекреаційна зона – Царський сад із Шато-де-Флер («Замок квітів») – нині там розташований стадіон «Динамо». В різний час тут діяли кафе, театр, танцзал. У тих самих «Хмарах» згадується і ця локація: «В Шато була велика гулянка. На афішах було оповіщено, що того вечора співатимуть в садку тірольці, потім пускатимуть шар, а в кінці всього будуть запалені бенгальські вогні й фейерверк. Народу зібралось велика сила! Все Шато на долині було залите масою публіки. Дармова публіка так завзято лізла в Шато через частокіл, що поліцейські москалі ледве встигали стягувать її за ноги».
Часи змінилися, Київ – теж, але й нині Володимирська гірка та частково пішохідна вул. Сагайдачного залишаються місцями для прогулянок.
Підготував Максим Яременко, старший науковий співробітник НМІУ
