Ідея соборності стала закономірним результатом процесів формування модерної національної свідомості українців. Ці процеси, розпочаті ще у передшевченківський період, набули особливої інтенсивності з появою «Кобзаря» – культової книги та генеративного чинника націєтворення як у Наддніпрянщині, так і в Галичині. У другій пол. XІX ст. інтелігенція і підросійської, і підавстрійської України почала чітко усвідомлювати спільність загальнонаціональних інтересів: з’явилися спільні загальноукраїнські часописи, формувалося цілісне українське письменство, напрями розвитку якого у творчій співпраці визначали репрезентанти як Східної, так і Західної України (Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Леся Українка). Наукове товариство імені Тараса Шевченка стало прообразом спільної національної Академії наук. У царині політичної ідеології на формування концепту соборності справили визначальний вплив дві праці: «Україна irredenta» (1895) галичанина Юліана Бачинського та «Самостійна Україна» наддніпрянця Миколи Міхновського. Однак лише після того, як захиталися підмурівки імперій, відкрилися можливості для практичного втілення згаданого концепту соборності.
Утворення в Києві у березні 1917 р. Української Центральної Ради дало потужний поштовх для розгортання процесів національного єднання роз’єднаної імперськими кордонами України. Переконливе свідчення цього – популярний у той час пам’ятний знак «Соборна Україна»: і у Львові, і в Києві він вказував на спільність історичної долі народу. Художник-монументаліст Юліан Буцманюк, який воював у легіоні Українських січових стрільців, зробив символи Наддніпрянщини та Галичини центральним елементом візуальності згаданої відзнаки, яка мала форму щита. В центрі – архистратиг Михаїл із піднесеним у правиці мечем: він вважався небесним покровителем Києва та Наддніпрянщини загалом. Перед Михаїлом – щит із зображенням галицького лева в короні (історичний герб Королівства Руського, яким правили спадкоємці Данила Романовича). Таку символіку використовували й галицькі «усуси», і, зокрема, стрілецький підрозділ, який наприкінці 1917 р. в Києві формував Євген Коновалець. У суперечках про майбутній герб незалежної держави, які точилися перед та після проголошенням самостійності УНР, ця геральдична композиція мала великі шанси на першість. Але переміг тризуб…
Такі відзнаки часто супроводжувалися відповідними написами. В експозиції НМІУ представлені цікаві їхні зразки. На зовнішньому колі однієї з них – узятий із поезії І. Франка рядок: «Не ридай, а добувай», який став одним із бойових гасел Січового стрілецтва. «Бог, благослови юную страну!» – ці зворушливі слова читаємо на іншій відзнаці.
Олександр Хоменко, молодший науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» НМІУ.
Ілюстрація: Юліан Буцманюк. Пам’ятна відзнака «Соборна Україна». 1917 р.
