Під час епідемії коронавірусу українців закликають рятуватися дотриманням правил гігієни. Цікаво, а які уявлення про гігієну мали давні русини й у яких історичних джерелах можна знайти про це відомості? Науковий співробітник НМІУ Вадим Арістов розповідає:
– Почнемо з поганих новин. Системи каналізації у давньоруських містах (стан справ на селі уявити легше) не було, сміття не сортували і навіть сміттєпроводів не існувало. Пересічний городянин мусив викидати сміття якщо не на вулицю, то на територію власної садиби. Епідемії траплялися періодично, хоч за період ХІ–ХІІ ст. Русь не спіткало нічого подібного до катастрофічної «чорної смерті» – епідемії чуми середини ХІV ст.
Добрих новин більше. Давні русини старалися, як могли, і про миття та лазні уявлення мали. Хоч ми про це знаємо з непрямих свідчень. Страхітлива легенда про вбивство Ольгою древлянських послів місцем злочину називає лазню, точніше «мовницю» – місце для миття, яке облаштовували у приміщенні з піччю («истопка»).
Найгігієнічнішим містом Руси-України наприкінці ХІ ст. був Переяслав. Там місцевий митрополит-грек (так, і у Переяславі бували свої митрополити!) Єфрем облаштував «строение банное камяно». Приємні гігієнічні новинки приходили до нас з Візантії. До речі, старословʼянське слово «баня», яке в українській мові поступилося «лазні», походить від латинського «balneum».
На перетині поганих і добрих новин – епідемія 1092 р. – найбільше і найяскравіше описане «гігієнічне» випробування Русі тієї доби. Спалах інфекційного захворювання у далекому місті Полоцьку «Повість минулих літ» описує як атаку бісів та духів мерців («навьє»), що бігали вулицями міста.
Тих необачних полочан, які не додержувалися самоізоляції та виходили з дому (без маски?), біси й мерці невидимо уражали на смерть. Так страхітливо сприймали події північної периферії Русі. У Києві все обходилося й без нечистої сили. Люди «просто» помирали від недугів. Київський хроніст занотував, що продавці домовин (успішні бізнесмени!) хвалилися виторгом: упродовж Пилипівського посту реалізували 7 тисяч трун. Якщо вірити хроністу, 175 домовин щодня. Пояснення епідемії автор шукав у «гріхах наших», сприймаючи цю пошесть, як кару Божу, як чергову (як завжди невдалу, на жаль) спонуку покаятися і припинити злі діла й гріховне життя. Підсилювало апокаліптичні настрої те, що 1092 р. – за тодішнім літочисленням 6600, свідущі люди очікували кінця Світу. Та, на щастя, цього не сталося, а пошесть минула.
Вадим Арістов, кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу науково-видавничої діяльності НМІУ
