19 серпня в Національному музеї історії України відкрилася виставка «Утопія тоталітаризму. Реальні світи Орвелла: від СРСР до РФ». Вона розповідає про вплив тоталітаризму на людську свідомість. Химерні образи з відомого роману Джорджа Орвелла «1984» та жахливі реалії радянського минулого, яке частина українців згадує з ностальгією, переплелися в цьому проекті.
Над виставкою понад рік працював Андрій Гуменюк, старший науковий співробітник відділу історії України ХХ ст. НМІУ. Нині молодий історик розповідає, що саме прагнув донести своєю виставкою.
Відвідувач, потрапляючи в залу, зупиняється, нажаханий реаліями Радянського Союзу. Це і є мета виставки – змусити людину, яка опинилася серед експонатів минулого, замислитися, куди йдемо далі?
Насамперед я намагався показати, що тоталітарний режим – це хибний шлях, а також нагадати про мільйони жертв. Пропаганда зламала свідомість багатьох людей. Вона залягла так глибоко в їхніх головах, що люди й далі вірять, наче за радянських часів жилося добре, що це був такий радісний час, коли всі почувалися щасливими. Хоч насправді все було навпаки. Хотів, щоб людина потрапила у світ роману разом із його героєм, який жив у закоренілому тоталітарному режимі, що надавав мінімум: одне ліжко, один стілець, одна роба й одні чоботи. Якщо людина отримує більше благ, вона починає замислюватися. А тоталітарній державі це не потрібно. Її влаштовує живий напівголодний робот, який буде виконувати вказівки без роздумів. Режиму вигідно, щоб людина якомога менше знала, бо тоді важче розібратися – де правда, а де брехня. Знакове в романі – коли система намагається нав’язати головному героєві, що два плюс два – це пʼять. У нас є плакат на виставці: за чотири роки зробимо п’ятирічку. Тобто два плюс два – буде пʼять. І там багато що перегукується.
Андрію, як підбиралися експонати для виставки, за яким саме принципом?
Виставку організували завдяки колективу НМІУ на чолі з генеральним директором Тетяною Сосновською. Експонати вибрали у фондах нашого музею. Окремі елементи для експозиції безкоштовно надали приватні фірми «Аверс» і «Реклама Принт». Експозицію доповнює графіка молодого художника Андрія Шостака. Коли він закінчував академію у Львові, то підготував цикл за мотивами Орвелла. В центрі бачимо інсталяцію: накладені риси обличчя Великого Брата, Путіна, Сталіна і Леніна, які намалювала наша колега, художниця Тамара Шевчук. Коли опиняєтеся на одній лінії – на червоному тлі з’являється образ демона.
На виставці представлені засоби пропаганди радянської і сучасної Росії. Вгорі розміщені плакати, щоб відвідувачі бачили, якими саме гаслами режими впливали і впливають на свідомість людей. У середній частині є інформація про моторошні реалії радянського життя. В нижній частині – суцільна вітрина, в якій представлені засоби пропаганди: книжки, радіоприймачі, патефони, платівки, посуд. Навіть коли людина їла, вона бачила гасло «Слава Октябрю» або «Слава КПСС».
Наскільки дієвими були такі прийоми?
Тоталітарна влада намагалася встановили тотальний контроль над особистістю. Куди б ти не пішов, всюди маєш бачити лозунги, плакати. Й тоді вже підсвідомо приймаєш чужі думки за власні. Якщо людині систематично нав’язувати певну думку, то вона мимоволі починає в неї вірити. Так діяла радянська система, зокрема, за Сталіна. Й нині кожен із нас зустрічає людей, які кажуть, що за Сталіна було добре, був порядок. Люди ностальгують за цим уявним добробутом, вони не хочуть знати, що тоді відбувалися репресії, депортації, були жертви. Виставка показує те, про що раніше мовчали, – біль, страх, часто безправність людини перед системою.
Як виникла ідея такої виставки? Що спонукало обрати саме цю непросту тему?
Інформаційну війну не можна програвати. Ми програли її сто років тому, коли прийшли більшовики й українці повірили їхнім красивим гаслам, а не програмі своїх лідерів. Багатьом хочеться жити надією, що, нічого не роблячи, можна отримати все. Легкий шлях завжди привабливий, але так не буває. Сто років тому всі були втомлені Першою світовою війною, змінами влади, тому зробили вибір на користь обіцянок. Тоді це закінчилося трагічно – Україна на 70 років опинилася в ярмі. Якщо нині українці не аналізуватимуть і не мислитимуть критично, історія може повторитися.
