Сонячного недільного пополудня 26 травня в Національному музеї історії України в рамках заходів із відзначення 75-х роковин початку депортації українців Закерзоння відбулася лекція Юлії Буйських про українсько-польське пограниччя.

Київська антропологиня, кандидатка історичних наук, наукова співробітниця науково-дослідного Інституту українознавства поділилася результатами антропологічного дослідження, яке вона упродовж трьох років проводила в різних місцевостях Польщі. Особливо історикиню зацікавило українсько-польське пограниччя, території Люблінського і Підкарпатського воєводств, а також Західнопоморське воєводство, де відносно компактно мешкають українці, переселені в рамках операції «Вісла». Мікроісторії та антропологічний підхід дозволили дослідниці глибше пізнати культуру локальних спільнот українсько-польського пограниччя, побачити її з точки з точки зору членів цієї спільноти та їхнього повсякденного досвіду.

Під час лекції Юлія Буйських розповіла, яким сьогодні є співжиття українців та поляків, наскільки непростими є процеси примирення зі спільною історією та множинністю часто суперечливих пам’ятей, як греко-католики й православні українці налагоджують контакти з римо-католицькою більшістю, а також – наскільки живучими для українців Закерзоння є кривди, закорінені Другою світовою та повоєнними роками.

За словами дослідниці, її респонденти не завжди були готові говорити про досвід депортації, натомість їхні діти охоче розповідали про нього, щоправда, вже за словами своїх батьків. «Це феномен постпам'яті, коли головними носіями інформації про трагедію стало друге покоління», – резюмувала пані Юлія.

Окремо доповідачка зупинилася на питанні релігії як способу збереження спільноти. «Завдяки релігії українські спільноти вижили. Українці Володави не завжди ідентифікують себе з українцями, проте завжди наголошують, що вони – православні. Греко-католицька церква у Білому Борі стала символом українців. Респонденти в Білому Борі та в Перемишлі деколи зізнавалися під час інтерв’ю, що вони свідомі свого бойківського чи лемківського походження, натомість переконували в потребі, що їм треба триматися чогось більшого. І в цьому їм також допомагала релігія», – поділилася Юлія Буйських.

Під час лекції історикиня розповіла про особливості спілкування з респондентами, проведення глибинних інтерв’ю та включеного спостереження. На її думку, українсько-польське пограниччя є невичерпним полем для дослідників.

«Політика амнезії дала плоди забуття, за якими ховається великий шар травм. Старі рани мають здатність вибухати», – попередила антропологиня.

Лекції в рамках заходів з відзначення 75-х роковин початку депортації українців Закерзоння в Національному музеї історії України продовжаться влітку.