Деякі експонати, наприклад, легендарна скіфська пектораль з кургану Товста Могила, на час війни представлені копіями високої якості. Чимало предметів – оригінали. Бронзова жаровня з кургану Гайманова Могила (4 ст. до н. е.) представлена відвідувачам вперше. Проєкт реалізовано за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. Провідна наукова співробітниця Скарбниці Оксана Ліфантій розповіла, чим вражають експонати, а що залишається загадкою навіть після кількох десятиліть досліджень.

Квіти арацеї з Мелітопольського кургану

З Мелітопольського кургану певним чином почалася історія Скарбниці. Дослідження цієї усипальниці скіфської знаті проводилися 1954 року, основна їх частина відбувалася під керівництвом знаного скіфолога Олексія Тереножкіна. У кургані 4 ст. до н. е. знайшли близько 4000 золотих прикрас.

Пластини – прикраси взуття. Золото. 4 ст. до н. е. Мелітопольський курган, місто Мелітополь, Запорізька область.
Скарбниця Національного музею історії України

З часів російської імперії найвагоміші знахідки з України відправлялися до петербурзького Ермітажу або інших центральних музеїв метрополії. Цю традицію успадкував і радянський союз. Всі знахідки з Мелітополя археологи прагнули залишити в Україні. За сприяння президента Академії наук УРСР Олександра Палладіна коштовності з Мелітополя передали до Київського державного історичного музею (нині це – Національний музей історії України), а 1963 року при ньому заснували спецвідділ «Золота комора» для збереження пам’яток ювелірного мистецтва. За два роки була створена філія зі статусом музею, сьогодні це і є Скарбницею.

Експонування знахідок з Мелітопольського кургану набуло додаткового символізму сьогодні, коли з початком повномасштабної війни росія окупувала це місто. В місцевому музеї зберігалася невелика частина знахідок з кургану, і зараз їхня доля невідома. Проте Україна дбає про свої культурні цінності і робить все можливе задля їх збереження. Саме тому оббивка горита з Мелітопольського кургану поки представлена копією. Також на виставці можна побачити вирізки з поховання з оригінальними золотими нашивками на жіноче взуття. Вони зроблені у виглядів квітів арацеї. Вважається, що ця рослина була пов’язана з поховальним ритуалом. Принаймні, в греків вона часто присутня в речах, пов’язаних із похованням. У скіфів зображення цієї квітки знайшли в кількох похованнях, на прикрасах жіночого одягу та взуття.

Скіфське древо життя

Бронзовий навершник у вигляді скіфського бога Папая став одним із перших експонатів Музею старожитностей та мистецтв, попередника Національного музею історії України та Національного художнього музею України. Артефакт датується 4 ст. до н. е., віднедавна встановлено, що його знайдено поблизу села Новопавлівки Нікопольського повіту Катеринославської губернії. Нині це – територія міста Нікополя на Дніпропетровщині, яке жорстоко обстрілюють російські військові.

Оксана Ліфантій проводить кураторську екскурсію виставкою «Збережено в Україні».
Національний музей історії України

Археолог Вікентій Хвойка викупив навершя 1896 року на ринку старожитностей, деталі придбання невідомі. Згодом він запропонував свою археологічну колекцію Імператорській археологічній комісії (керувала археологічними дослідженнями в російській імперії). Більшість предметів у цьому зібранні була знайдена на розкопках, які незаможний Хвойка проводив коштом меценатів, в основному, Ніколи Терещенка. Частину артефактів, серед яких і навершник з Папаєм, дослідник придбав. За своє зібрання він просив в археологічної комісії вісім тисяч рублів. Зрештою, йому заплатили чотири. Хвойка заспокоював себе, що принаймні речі, які він збирав багато років, потраплять до улюбленого Києва та його музею. Справді, це зібрання стало однією з основ формування археологічної колекції закладу. Ймовірно, Папай був виставлений на першій археологічній виставці 1899 року, з якої почалась робота музею (у той час він добудовувався, урочисте відкриття відбулося 1904-го).

Про можливе місце знахідки навершя відомо з переписки Вікентія Хвойки з археологом, графом Олексієм Бобринським. Проте важко досліджувати «біографію» Папая, оскільки чимало листів Хвойки зберігається в росії. 

Навершя із зображенням Папая єдине серед відомих знахідок у своїй цілісності і дуже рідкісне за формою, з чотирма розгалуженнями. Ймовірно, це було прикрасою воза. Сам Вікентій Хвойка називав цей предмет «скіфським знаменом», вважаючи, що він був навершям на якомусь жезлі. Але сучасні дослідники таку версію відкидають. Також припускають, що це могло бути навершям культового стовпа, навколо якого проводили ритуали. 

Бронзове навершя 4 ст. до н. е., яке пов’язують із культом бога Папая.
Національний музей історії України

Вважається, що навершя символізує древо життя. Чоловік у центрі, ймовірно, уособлює Папая, верховне божество скіфів. Скіфи не мали писемності, і висновки щодо значення Папая роблять на основі матеріалів античних авторів, зокрема Геродота, який асоціював божество із Зевсом-громовержцем. Чи погодилися б з цим скіфи, ми навряд колись з’ясуємо. На гілках світового дерева розташовані хижі птахи, пов’язані зі стихією повітря. Дзвоники, якими оздоблене навершя, асоціюють з громом і грозою. Ще є прикраси у вигляді пласких дисків – зображення сонця, та лунниці – зображення місяця. Фактично всі ці предмети пов’язані з небом. Також на «гілочках» навершя розміщенні вовки. Ці тварини, як і хижі птахи, у пізніших культурах часто зображувалися разом зі світовим деревом.

Єдина жаровня зі скіфських курганів

В експозиції можна побачити оригінальний бронзовий скіфський посуд 4 ст. до н. е. з курганів Товста Могила (поблизу міста Покров Дніпропетровської області) та Гайманова Могила (село Балки Запорізької області, де вона розташовувалась, нині окуповане).

Жаровня. Бронза. 4 ст. до н. е. Курган Гайманова Могила. Село Балки, Запорізька область.
Скарбниця Національного музею історії України

Вважається, що так звана «сковорідка» та казани є роботою скіфських майстрів. Призначення «сковорідки» достеменно невідоме, а казани переважно використовували, щоб варити м’ясо. Посуд, як і запас продуктів, клали в поховання, щоб володарю та його почету було що їсти під час мандрівки в потойбіччя.

Жаровня з Гайманової Могили доволі проста за конструкцією, але, можливо, є роботою античного майстра. Вона експонується вперше. Глядач бачить цю посудину зі сторони дна. Археологи знайшли предмет дуже деформованим, тому його можна показувати лише так. До того ж, так легше продемонструвати ручки, оздоблені типовим візерунком, схожим на рослинний. Під нижньою частиною посудини розводили вогонь, а з іншого боку, як припускають дослідники, розігрівали або смажили м’ясо. Це незвично, адже дослідники схиляються до того, що скіфи переважно їли варене м’ясо.

Зображення жаровні з Гайманової Могили з лицьового боку.
Ілюстрація з монографії Василя Бідзілі та Сергія Поліна «Скіфський царський курган Гайманова могила»

Це єдина відома жаровня зі скіфських курганів. Водночас подібний посуд знаходили в низці міст на півночі Стародавньої Греції. Тому вважається, що, скоріш за все, жаровню виготовили майстри того регіону, можливо, зі стародавньої Македонії. Цей посуд берегли, коли він продірявився на дні, власники поставили залізну латку.

Хто загубив посуд з Піщаного?

Досі невідомо достеменно, чому в торфовищі на річці Супій (поблизу села Піщаного на Черкащині) лежали 15 бронзових посудин давньогрецької роботи. Найдавніші з них – гідрії (призначалися для води), які за аналогіями з подібними виробами датують кінцем 6 – початком 5 ст. до н. е. Найновіші – сітули (теж призначалися для води), датовані 4 ст. до н. е. Тож ці посудини не складають єдиний «сервіз», а виготовлені з різницею в 150–170 років. 

Гідрія із зображенням Сирени. Бронза. Кінець 6 – перша чверть 5 ст. до н. е. Випадкова знахідка поблизу села Піщаного.
Національний музей історії України

Першу посудину робітники торфопідприємства знайшли 1960 року. Вирішили, що ця знахідка випадкова і передали її в історичний музей Переяслава-Хмельницького (нині – Переяслав), бо це місто розташовувалося неподалік. А наступного року за 150 метрів від попередньої знахідки знайшли ще 14 бронзових посудин надзвичайно майстерної роботи. Скоріше за все, їх виготовили в стародавній Греції, можливо, на території Північної Македонії. Поруч знайшли дерев’яний човен і залишки скелета чоловіка, але, ймовірно, вони належать до пізнішого часу. На місце виїхали працівники Київського державного історичного музею, зокрема, Оксана Ганіна та Людмила Романюк, які науково описали знахідки. 

На виставці «Збережено в Україні» можна побачити дев’ять посудин з 14, що зберігаються в Національному музеї історії України. Частину посудин пошкодили під час розробки торфовища. Але завдяки роботі реставратора Олександра Мінжуліна, це майже непомітно і артефакти можна експонувати безпечно. До речі, золотаво-коричневий колір поверхні посудин, що нагадує граніт або мармур, на думку спеціаліста, утворився внаслідок тривалого перебування виробів у торфовищі.

Національний музей історії України

За словами робітників, які знайшли посудини, вони були викладені охайним рядком близько 5 метрів завдовжки. Проте без реальної фіксації знахідок довіряти цим словам важко. Оксана Ганіна припустила, що набір посуду загубив купець, який віз його торговельним шляхом Дніпра. Нині ця версія викликає багато сумнівів, враховуючи складність маршруту та різницю в датуванні посуду. Проте ця історія надихнула Ліну Костенко створити поему «Скіфська Одіссея». Ще одна гіпотеза –торфовище слугувало місцем ритуального жертвоприношення. Подібні випадки відомі в інших культурах, де в болота, зокрема в торфовища, могли скидати різноманітні цінні речі.

У скіфів подібні посудини знаходили переважно в курганних похованнях. Оскільки іноді кургани споруджували близько до берега річки, вони могли зруйнуватися. Але все це – припущення.

Викрадення Європи на рибному блюді

На виставці можна побачити колекцію посуду з різних місць Північного Причорномор’я і Середземномор’я. Привертає увагу червонофігурне рибне блюдо першої половини 4 ст. до н.е. Воно походить з некрополя грецького міста-колонії Німфея (територія сучасної Керчі). Його знайшли в 19 столітті, в курганному поховані. У 1990-х роках музейні реставратори склали знахідку зі 130 уламків!

Блюдо рибне. Кераміка, лак. 4 ст. до н. е. Німфей (нині місто Керч, Автономна Республіка Крим).
Національний музей історії України

Посудину використовували для подачі риби до столу. Страва розкладалася на пласкій та широкій частині блюда, а в невелике округле заглиблення в центрі наливали соус. Зазвичай такі блюда розписували в червонофігурній техніці (тло покривали чорним лаком, а фігури залишали в червонуватому кольорі глини) на морську тематику. Вважається, що на блюді з Німфея зображено міф про викрадення фінікійської царівни Європи Зевсом. Майстер зобразив переправу Європи на острів Крит як весільну поїздку. Наречену супроводжує кортеж: морські німфи на морських кониках, Тритон, крилаті божества. Зевс сидить на троні і споглядає святковий кортеж.

***

Серед добірки античної кераміки на виставці можна побачити антефікс (деталь даху над фронтоном) із зображенням горгони Медузи. Він знайдений в Ольвії і датується кінцем 4 – 3 ст. до н. е. Часто антефікси робили з рослинним орнаментом, але іноді й у вигляді відтятої голови Медузи, яка вважалася захисним символом. Частина предмету з колекції музею втрачена, але ми все одно можемо поглянути в це обличчя. Йому понад дві тисячі років, і воно збереглося, попри руйнування і війни, – завдяки турботі музейників.

Антефікс із зображенням горгони Медузи. Кераміка. Кінець 4 – 3 ст. до н. е. Ольвія (нині село Парутине, Миколаївська область).
Національний музей історії України

Познайомитися з частиною стародавньої спадщини країни можна на виставці «Збережено в Україні», яка діє в Скарбниці Національного музею історії України до 31 березня 2023 року.

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Катерини Бруєвич та Анастасії Пташинської