Чому вважали, що в Руській державі монет не було

Кінець 18 – початок 19 століття ознаменувався зростанням наукового зацікавлення нумізматичними пам’ятками й нумізматикою загалом. Тоді поширилося збирання нумізматичних колекцій, виникли відповідні наукові товариства. Спочатку колекціонери та дослідники віддавали перевагу збиранню і дослідженню нумізматичних пам’яток часів Давньої Греції та Риму, а згодом зацікавились і нумізматичними пам’ятками раннього Середньовіччя, Нового та Новітнього часу.

Перший каталог срібляників Ніжинського скарбу з колекції університету святого Володимира.
Автор літографічних малюнків Г. Ф. Шнейдер

Руські монети виявляли вкрай рідко, це були одиничні знахідки. З кінця 18 століття до першої половини 19 століття в наукових колах точилася жвава дискусія щодо існування монетного карбування в Руській державі. Вчені розділилися на прихильників та противників можливості монетного карбування.

 Певна частина науковців Московії, серед яких – Василь Татищев і нумізмат Яків Брюс, вважали, на підставі згадок у літописі, що монетне карбування розпочалось у 15 столітті. А до цього часу за гроші нібито правили різнокольорові клаптики шкіри. Свою думку ці вчені обґрунтовували тим, що в руських літописах відсутні згадки про монетне карбування, а згадки про «куни», «векші», «вевериці» підтверджували їхню гіпотезу про існування шкіряних грошей.

Затятим критиком руського походження монет був російський імперський діяч граф Сергій Строганов. Він вважав такі монети пам’ятними медалями або жетонами, що виготовляли 1636 року з нагоди того, що Петро Могила виявив мощі святого Володимира.

Прихильники південнослов’янської теорії походження монет були переконані, що всі відомі на той час руські срібники – монети Болгарії та Сербії. Головними їхніми аргументами стали схожість легенд, а також факт правління у Болгарії князя Святослава (початок 12 століття) та правління в Сербії Володимира (початок 11 століття).

Срібляник ІІІ типу з Ніжинського скарбу. Національний музей історії України

знаками, за допомогою яких купці могли безпечно займатися торгівлею як на території Русі, так і поза межами держави.

Коли на початку 19 століття зберігач петербурзького Ермітажу Філіп Круг припустив, що Руська держава ані в культурному розвитку, ані в можливості обігу монет не поступалася своїм сусідам, наукові кола сприйняли цю ідею як недоречну.

Як знайшли скарб і як його ледь не розгубили

Дещо зміцнили свої позиції прихильники монетного обігу, коли наукова громадськість дізналася про знахідки реліктів безмонетного періоду – монетних гривен, що походили з колекції Олексія Мусіна-Пушкіна, та великого скарбу з Рязані, що зберігався у Ермітажі.

Ще більше аргументів дослідники отримали після перших знахідок руських монет, виявлених переважно в Києві та його околицях.

1794 року київський аптекар і поціновувач старожитностей Георг Бунге придбав у солдата незвичайну золоту монету. З одного боку на ній було зображено Ісуса Пантократора (Вседержителя), а з другого – князя на престолі, а над його плечем – князівський знак тризуб. Монета мала декларативний напис «Володимир а се його злато».

Згодом 1815 року на городі селянина з Борисполя знайшли срібну монету із зображенням князя з одного боку та князівського знака тризуба з другого.

До цього кола монет дослідники віднесли й монету Ярослава, яка зберігалася в колекції Олексія Мусіна-Пушкіна і була опублікована 1897 року в Лейпцигу. На цій монеті був зображений святий Георгій, вона мала напис «Ярославле сребро». За словами власника, означену монету також знайшли в Києві.

Срібляник Святополка з написом «Петор» з Ніжинського скарбу. Національний музей історії України

В середині травня 1852 року син місцевого селянина Сергія Бориса орав батьківське поле між передмістям Ніжина Магерками і хутором Бобриком та розбив плугом глиняний горщик із потемнілими кружечками. Згодом з’ясувалося, що ці кружечки – близько 200 срібних монет. Селянин передав знахідку представнику місцевої влади − писарю сільської управи, який на власний розсуд поширював монети серед місцевих поціновувачів старовини. Кілька монет потрапили до професора словесності ніжинського ліцею князя Безбородька, Михайла Тулова. Він прочитав легенди на монетах, оцінив наукове значення скарбу та, намагаючись врятувати унікальну знахідку, повідомив про неї Управління навчального округу в Києві.

Професор Ніжинського ліцею Михайло Тулов

На місце виявлення скарбу прибули помічник попечителя Київського навчального округу Михайло Юзефович та хранитель мінцкабінету Київського університету святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) Яків Волошинський.

Михайло Юзефович

До речі, з 1838 року мінцкабінет (по суті, нумізматичний музей) Київського університету став центром дослідження скарбів, знайдених на території Київської, Волинської і Подільської губерній Російської імперії. Зберігачі згаданої установи зробили величезний внесок у збереження та дослідження цих пам’яток грошового обігу.

Як розпорошувалися унікальні монети

На жаль, у 19 столітті ще не було розуміння важливості збереження скарбу як цілісної пам’ятки. Тому монетні знахідки розпорошувалися ще під час виявлення. Якщо і вдавалося дослідити пам’ятку, то згодом артефакти розходилися між державними установами і приватними колекціонерами.

Та сама доля спіткала й сенсаційну ніжинську знахідку.

Після кількох самостійних візитів Михайла Юзефовича до Ніжина (у супроводі Якова Волошинського та частково за сприяння професора Михайла Тулова) йому вдалося зібрати близько двох третин із майже двохсот монет скарбу. Частину з них передали чернігівському губернатору Павлу Гессе та київському генерал-губернатору Дмитру Бібікову, які планували передати монети як подарунок російському імператору Миколі І.

Яків Волошинський

Вже восени 1852 року російський історик та колекціонер Михайло Погодін опублікував повідомлення про унікальну знахідку у петербурзькій газеті «Северная пчела» та журналі «Москвитянин».

Після публічного оголошення сенсаційної новини на адресу Михайла Юзефовича та Дмитра Бібікова почали надходити прохання від можновладців та колекціонерів щодо можливості придбання монет. Так, окремі екземпляри монет Ніжинського скарбу відразу поповнили приватні колекції Олександра Черткова, Сергія Строганова та Олексія Уварова.

Срібляник IV типу з Ніжинського скарбу. Національний музей історії України

Вже впродовж 1870–1890-х років більшість монет із Ніжинського скарбу, які не поповнили музейні зібрання, стали частинами приватних колекцій: Сави Бодилевського та Миколи Леопардова в Києві; А. Брикена, Павла Зубова, Олексія Уварова, Івана Остроглазова в Москві; великих князів Георгія Михайловича та Олександра Олександровича, графа Івана Толстого та графа Сергія Строганова у Петербурзі.

Як досліджували скарб

Зупинімося детальніше на частині Ніжинського скарбу, що зберігається в нумізматичній збірці Національного музею історії України (МІСТ).

Лише 31 монету Михайло Юзефович передав до мінцкабінету Київського університету святого Володимира на знак вдячності Якову Волошинському за допомогу. Цілком імовірно, що вчений самостійно відібрав екземпляри, які стали матеріалом для майбутньої систематизації.

1853 року результати свого дослідження Яків Волошинський виклав у першій науковій публікації про Ніжинський скарб «Описаніе древнихъ русскихъ монетъ, принадлежащихъ минцъ-кабинету Императорскаго университета св. Владиміра изъ числа найденныхъ близъ Нежина, в мае месяце 1852 г.», доповненій літографічними малюнками Г. Ф. Шнейдера й таблицями.

Яків Волошинський. «Описаніе древнихъ русскихъ монетъ, принадлежащихъ минцъ-кабинету Императорскаго университета св. Владиміра изъ числа найденныхъ близъ Нежина, в мае месяце 1852 г.»

Михайло Юзефович здійснив штемпельний аналіз і розподілив монети на три типи, що карбувалися за правління Володимира Святославича, Володимира Мономаха, Святополка, Ярослава Мудрого та Юрія Долгорукого.

Опис монет Ніжинського скарбу приєднали до наступного тому Трудів Комісії для опису губерній Київського навчального округу.

Вчений переконливо довів існування монетного карбування в Руській державі, що стало поштовхом для подальшого вивчення монет Русі.

1882 року вийшла друком монографія Івана Толстого «Древнейшие русские монеты великого княжества Киевского». Автор довів руське походження монет із магерського скарбу, а також створив нову систематизацію – розподілив монети між трьома князями: Володимиром, Святополком Окаянним та Ярославом Мудрим, з відповідним датуванням – рубіж 11 століття.

Срібляник ІІ типу з Ніжинського скарбу. Національний музей історії України

Відкриття Ніжинського скарбу мало величезне значення для розвитку історичної науки та нумізматики. Монети зі знахідки становили половину відомих руських монет початку 11 століття. Цей скарб надав науці відразу шість із восьми-дев’яти відомих типів срібників.

179 срібників із Ніжинського скарбу побували у значній кількості приватних зібрань, і нині зберігаються в колекціях Національного музею історії України та низки російських музеїв.

На превеликий жаль, два срібники із 31, які відібрав Яків Волошинський для мінцкабінету Київського університету святого Володимира і які належали до колекції Національного музею історії України, були втрачені під час Другої світової війни, коли музейні колекції Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка (попередник МІСТ) евакуювали до Уфи. Тож нині в музеї зберігається 29 монет Ніжинського скарбу з 31, відомих із публікацій 19 століття.

Оксана Барашкова, завідувачка сектору нумізматики Національного музею історії України

Колаж на заставці Анастасії Пташинської