Перші церкви на честь князя Володимира

Культ святого Володимира почав упроваджуватися доволі пізно. Певним поштовхом для цього став випадок, коли поруч із церквою святого Миколи (яку збудували 1634 року на залишках колишньої Десятинної церкви за розпорядженням київського митрополита Петра Могили) викопали пірофілітовий саркофаг, а виявлені там рештки почали вважати прахом князя Володимира. Проте це не ініціювало побудову церкви на честь святого Володимира чи переосвячення якоїсь існуючої церкви.  

Російська політика щодо інтеграції України до імперської державної системи знайшла в тій справі «союзника» в особі князя Володимира, якого Москва пропагувала як засновника російської держави.

Головний вхід до Володимирського собору зі скульптурним зображенням святих Ольги та Володимира. Кінець 19 століття.
Скульптори Роберт Бах і Гуго Залеман. Wikimedia Commons

Першим храмом на честь святого князя Володимира на території Києва стала дерев’яна церква, яку 1757 року звели на Московській вулиці для потреб російської військової залоги Київської фортеці. У березні 1766-го церква постраждала від пожежі, її відбудували 1773-го і знову освятили.

Згідно із проєктом розширення Київської фортеці, на початку 19 століття Володимирська церква потрапляла під нову забудову. 1833-го старий храм демонтували й перенесли в місцевість Новоє Строєніє (Нова Забудова), на сучасну вулицю Велику Васильківську неподалік річки Либідь (там нині стоїть палац «Україна»). З того часу церкву стали називати Володимиро-Либідською. На початку 20 століття замість старої дерев’яної церкви заходилися будувати нову, муровану (розібрана в 1930-х роках).

Спершу хотіли будувати біля палацу

Під час перебування російської імператриці Єкатєріни ІІ в Києві 1787 року обговорювалася ідея щодо необхідності мати більший царський палац в іншому місці. Територію поруч із існуючим тоді палацом (донині він називається Маріїнським) пропонували забудувати житловими будинками та звести церкву святого Володимира. З цією метою виділили певні кошти, проте чергова російсько-турецька війна перетягла фінансування, і про київське будівництво забули.

Фрагмент плану міста Києва 1804 року.
Ділянка № 1е – місце нездійсненого будівництва церкви святого Володимира поруч із колишнім Царським палацом (№ 4е) на Печерську

У перших роках 19 століття знову повернулися до задуму будівництва нової Володимирської церкви. Так, під час зведення нових корпусів присутствених місць (призначалися для адміністративних органів Російської імперії) поруч з царським палацом на місці старих дерев’яних, що мали знести, запроєктовано муровану Володимирську церкву – але задум не втілили.

З часом запроєктували інше місце для церкви святого Володимира. Передбачалося включення храму до комплексу споруд новозаснованого Київського університету, якому надали ім’я князя Володимира. Спершу вирішили звести його перед університетом, де нині розміщено парк імені Тараса Шевченка. Але довелося поступитися місцем під пам’ятник Миколі І (за жорстокість прозваному Палкіним). Щоправда, царю тут не повелося, натомість парк перед університетом нині прикрашає пам’ятник Тарасові Шевченку.

Фрагмент плану міста Києва 1914 року.
Ділянка № 37 – Володимирський собор. Національний музей історії України

Зрештою під собор виділили місце на бульварі Тараса Шевченка (тоді – Бібіковський). Перший проєкт створили архітектори Іван Штром і Павло Спарро. Будівництво розпочали 1862 року, проте виявили помилки розрахунків, стіни не витримували навантаження. Будівництво довелося призупинити, а розробити зміни до проєкту доручили архітекторові Олександрові Беретті. Завершилося будівництво за 20 років, 1882-го.

Тут відспівували українських героїв та пропагували атеїзм

Стилістично собор зведено в одному з історичних стилів, так званому нововізантійському. Для розписів інтер’єрів залучали переважно відомих російських художників: Віктора Васнєцова, Михайла Нестерова та інших. Свої варіанти розписів запропонував Михайло Врубель, але їх визнали неканонічними та не реалізували. Це загострило психічну хворобу художника, і він опинився в лікарні при Кирилівському монастирі.

Хрещення святого князя Володимира (1890).
Фреска Володимирського собору. Художник Віктор Васнєцов. Wikimedia Commons

Освячено Володимирський собор 20 серпня 1896 року. 1898-го він став одним із центрів відзначення 900-ліття хрещення Русі, а 1998-го – 1000-ліття (у обох випадках головні урочистості відбувалися в Москві).

Володимирський собор. Фото ательє Гудшона і Губчевського. Початок 20 століття.
Національний музей історії України

Під час Української революції 1917–1921 років, особливо на її початку, площа перед собором стала місцем збору українських маніфестаційних колон. Після перемоги Директорії УНР у антигетьманському повстанні 19 грудня 1918-го в Києві поховали вояків Армії УНР, загиблих у вирішальному бою під Мотовилівкою. Відспівування героїв відбувалося у Володимирському соборі, звідки жалобна процесія рушила до парку колишнього царського (нині Маріїнський) палацу, де і поховали полеглих.

У радянський період собор, як і більшість храмів, закрили та влаштували там атеїстичний агітаційний заклад.

Сторінка з часопису «Глобус» (Київ). 1930-ті роки.
Засідання антирелігійного комітету у Володимирському соборі

Під час Другої світової війни у соборі відновили служби Божі, що не припиняються донині. На початку 1990-х років саме Володимирський собор став одним із центрів автокефального церковного руху і довгий час був патріаршим храмом Української православної церкви Київського патріархату.

Олександр Кучерук, завідувач відділу історії України 14 – початку 20 століть

Колаж на заставці Анастасії Пташинської