Ми продовжуємо розповідати, як переживають війну українські музеї та ті, хто ними опікується. Нині поговоримо про досвід Василькова. Про місцевий музей дбають двоє людей – директорка Раїса Ліпчанська та наукова співробітниця Тамара Залізна.

Екскурс у історію

Місто Васильків у Київській області налічує понад тисячу років, і вся його історія пов’язана з війнами. Місто заснував князь Володимир Святославич 988 року, щоб захистити Київ від набігів кочівників. Власне, назва походить від імені князя у хрещенні – Василій, і до 1157 року місто називалося Василівим. Місто занепало на кілька століть після нашестя монголів 1240 року.

Так у васильківському музеї виглядала експозиція, присвячена побуту українців. Архів Васильківського народного краєзнавчого музею

У 1570-х Васильків почав відроджуватися завдяки Печерському монастирю, який володів цими землями. В 17 столітті тут з’явилися нові оборонні вали – Козацькі. В 1670-х польський полковник Пиво-Запальський спалив Васильків. Згодом місто відійшло до Російської імперії та стало розвиватися як торгове та ремісниче, чому сприяв його прикордонний статус. 1825 року роти Чернігівського полку, що квартирували тут, брали участь у повстанні декабристів.

Від ракетних обстрілів – у окупацію

З радянських часів у місті базувалося багато військових. Це, як і близькість до Києва, зробило Васильків помітною мішенню для росії. Директорка краєзнавчого музею Раїса Ліпчанська згадує 24 лютого 2022 року: «Я живу у військовому містечку біля аеродрому, на восьмому поверсі. На початку шостої я вже не спала, пила каву біля вікна. Вже були вибухи на аеродромі, ракети, гул. Але українські літаки встигли злетіти до вибухів. Один вибух – пожежа, другий вибух – пожежа. Я не знала куди бігти, збиралась на восьму на роботу, і тут третій вибух – пожежа, піднявся стовп диму».

Раїса Ліпчанська на виставці творчої династії Денисенків. Архів Васильківського народного краєзнавчого музею

Музей розташовується у великому приміщенні Будинку культури в центрі міста. На першому поверсі працюють гуртки творчості та бібліотека, на другому – РАЦС. Коли пані Раїса прибігла на роботу, в укритті ховалося чимало людей із дітьми та сумками. Їм допомагали волонтери. Пані Раїсу відвезли до родичів на дачу в селищі Немішаєвому під Бучею, в гарний будинок із підвалом. Тієї самої ночі в Немішаєве зайшли російські танки.

«За півтора кілометра від нас – озеро, на яке ми колись ходили купатися. Там поставили 300 одиниць техніки, «Гради», інші установки [реактивного залпового вогню. – Ред.]. Росіяни стріляли від нас на Гостомель, Бучу, Ірпінь. 40 днів канонади, яка не стихала ані на хвилину. Згодом звикли. Вже боялися, коли не стріляли, – думали, може, Київ взяли», – згадує пані Раїса.

Наприкінці лютого зникли світло, вода, газ і зв’язок. Понад місяць жінка та її рідні не виходили за ворота, бо поруч розташувався російський штаб. Рятувало те, що у будинку були запаси їжі, які ховали у дровах на городі, щоб росіяни не відібрали. Окупанти з автоматами ганяли людей по хатах, шукаючи бандерівців та Національну гвардію. Попри відсутність зв’язку та ризик, родина передавала українським військовим дані про російську техніку, яка проходила повз будинок.

31 березня росіяни почали окопуватися. Проте незабаром швидко зібралися та колоною поїхали. Раїса Ліпчанська пригадує, що дощило, тому російські військові сиділи на танках під кольоровими жіночими парасольками. Позаду них лежали тюки з награбованими речами, замотані в целофан. 2 квітня над Немішаєвим підняли український прапор, незабаром пані Раїса повернулася додому. Її квартира вціліла.

Ракета у вікні

Наукова співробітниця музею Тамара Залізна під час активних воєнних дій залишалася в Василькові. 26 лютого на місто скинули російський десант. Точилися бої в центрі міста, «азовці» й тероборона відловлювали диверсантів. Кілька днів місцеві жителі не виходили на вулицю, на подвір’ях не можна було вмикати світло. Саме тоді спалахнула місцева нафтобаза, велика заграва від якої лякала жителів навколишніх містечок.

Тамара Залізна на виставці творчої династії Денисенків. Архів Васильківського народного краєзнавчого музею

Тамара Залізна згадує: «Коли йшли бої, в небі таке коїлося! Білий день, ми сидимо, дивимося телевізор, і тут бачу у вікні – летить ракета. Гул сильний. На ракеті біла та червоні смуги, навіть номер видно. Син нарахував шість ракет, а загалом тоді по нас їх випустили вісім».

Нині про перші дні російського вторгнення нагадують розбиті та вигорілі будинки біля військового містечка. Уламок снаряда потрапив і на майданчик біля входу до музею. На щастя, приміщення та колекція вціліли, нині вхід до закладу обклали мішками. Експозицію змогли розібрати лише на початку березня, коли у Василькові стало спокійніше.

Васильківський народний краєзнавчий музей. Фото Юрія Єжеля

Життя в місті відновлюється. Раїса Ліпчанська розповідає, що на час її повернення додому після Великодня у під’їзді мешкало кілька родин. Нині людей значно більше, на вулицях граються діти. Проте напруга залишається: за кілька днів до нашого візиту, з 4 на 5 червня, в місті всю ніч була тривога, тоді кілька ракет влучили у інфраструктурні об’єкти в Києві.

Скіфська маска та майолікові скарби

До Дня вишиванки 19 травня в музеї відкрили невелику виставку весільного вбрання Васильківщини. Одяг вишито червоним та чорним – традиційними для київського регіону кольорами. Майже всі сорочки з характерним для Васильківщини комірцем-стійкою з воланами. Раїса Ліпчанська показує темно-бірюзовий костюм, оздоблений оксамитом: «Це із села Велика Вільшанка, десь 1930-ті роки. Жінка принесла костюм, у якому її мама виходила заміж, ще й із хусткою. Також тут є сорочка моєї бабусі – все принесла в музей».

Цей музей так і створювався: міськком партії дав розпорядження відкрити музей, де буде відображено всю історію Василькова. Васильківці знесли старовинні речі, які були в них удома, а 30 грудня 1982 року заклад запрацював. До речі, деякі предмети передав Державний історичний музей УРСР, попередник Національного музею історії України. Це, зокрема, знахідки зі скіфського кургану Переп’ятихи, відкритого у 19 столітті поблизу Василькова. Серед артефактів звідти – погребальна маска, знаряддя праці, жіночі прикраси.

Городище князя Володимира археологи досліджували лише 1985 року. З тих розкопок до музею потрапили списи, бойові сокири, знаряддя праці, частина посуду, шматочки плінфи, з якої будували вали. Нині стародавні артефакти сховані.

Гордість музею – добірка васильківської майоліки, тобто, керамічних виробів, вкритих поливами з яскравими візерунками. Місто було гончарним центром ще з 18 століття. У 1930-х роках на базі місцевої артілі заснували майоліковий завод, розквіт якого розпочався в 1960-х. Вироби підприємства представляли у 36 країнах світу, вони зібрали чимало нагород на міжнародних виставках. Серед експонатів, пов’язаних із заводом, і «той самий» півник, як на відомому фото вцілілої шафи з Бородянки. Ймовірно, його ескіз створило подружжя Валерія та Надії Протор’євих. Співробітниці музею самі збирають та купують зразки майоліки: на базарах уже знають, що їх цікавить, і приносять вироби. Іноді твори дарують. Нині завод не працює, проте міська влада хоче відновити його роботу.

Тамара Залізна показує твори васильківських керамістів. Фото Юрія Єжеля

Нині в музеї можна побачити подаровані меблі початку 20 століття: шафу, скрині, підставку під дзеркало. Шафу можна назвати попередницею сучасних меблів від IKEA: вона збирається як конструктор.

Фото Юрія Єжеля

«Цю шафу ще й відреставрували безкоштовно, – розповідає Раїса Ліпчанська. – Майстер спочатку сказав, що реставрація коштуватиме стільки-то. Ми поміркували, вирішили, раз треба – скинемося. Коли реставратор почав усе це відмивати і приводити до ладу, то сказав, що зробить усе безкоштовно, бо отримав море задоволення».

Мандри музею та туристи

Пані Раїса очолює Васильківський народний краєзнавчий музей понад 20 років. Нині в його колекції близько 2000 експонатів. Установа підпорядковується управлінню культури міської ради. Раніше музей розташовувався в кінотеатрі, де площа була 200 квадратних метрів, удвічі більша. Але кінотеатр здали в оренду, а музей виселили, близько двох років він «існував» у коробках. В цей час влаштовували тільки тимчасові виставки, а потім для закладу виділили приміщення у Будинку культури. Майже рік тривав ремонт, потім пані Раїса разом із художником із Будинку культури створювали експозицію.

Формально музей має філію – адміністративну будівлю 1809 року, де утримували очільників другого повстання декабристів Сергія Муравйова-Апостола та Михайла Бестужева-Рюміна. Будівля занесена до реєстру пам’яток і потребує масштабного ремонту. Державний проєктний інститут на замовлення міськради розробив документи для реставрації, щоб потім перемістити туди музей, але нині справа застигла.

До повномасштабної війни Васильків відвідували туристи з Києва, з Ізраїлю – багато містян виїхало туди. Часто екскурсії містом проводили музейні співробітниці. У Василькові є багато мальовничих місць, наприклад, бароковий собор Антонія та Феодосія, зведений 1758 року. Така присвята недаремна, адже тут народився один із засновників Києво-Печерської лаври – Феодосій Печерський.

Такий вид на собор Антонія та Феодосія відкривається з оборонного валу доби Русі. Фото Юрія Єжеля

Васильків є у переліку історичних населених місць України. Проте розвивати туризм не дуже просто через військовий характер міста.

***

В музеї поруч із експозицією весільного одягу лежить піксельна форма російського диверсанта, яку принесли тероборонівці. Тут чекають, коли ця війна перетвориться на історію та зникне з повсякдення. А поки – тримаються, як знаменитий півник.

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Анастасії Пташинської, використано зображення майолікового півника з колекції Васильківського народного краєзнавчого музею