Альбом-каталог «Київська академія в колекції Національного музею історії України» упорядковували наукові співробітники НМІУ Максим Яременко та Ярослав Затилюк. Вони працювали спільно зі співробітниками фондів та експозиційних відділів музею, а наші фотографи — Вікторія Сідорова та Дмитро Клочко — зазнімкували артефакти для друку.

Фото НМІУ

У виданні опубліковані речі, пов’язані з історією Києво-Могилянської академії, закритої російським урядом у 1817 році та невдовзі поновленої у вигляді Київської духовної академії (КДА). Також можна побачити експонати Церковно-археологічного музею (структурного підрозділу КДА). Серед них є раритети, яким понад тисячу років. У виданні описані кількасот предметів, деякі з них вперше вводяться в науковий обіг. Ми розповімо про дев’ять із них — про ті, які відображають особливості могилянського життя в різні епохи.

Напрестольний хрест із гербом Петра Могили

Цей експонат створений у 1630-ті — 1640-ті роки та походить із Братського Богоявленського собору, з яким тісно пов’язана Київська братська школа. У 1632 році митрополит Петро Могила об’єднав її зі школою при Києво-Печерській лаврі, і так з’явилася академія.

Напрестольний хрест Могили можна побачити в постійній експозиції Музею історичних коштовностей України, який є філіалом НМІУ. Вишуканий ювелірний виріб зроблений зі срібла та оздоблений перлами, бірюзою, склом, халцедонами, аметистами, гранатами, хризопразами. На зв’язок із фундатором академії вказує герб Петра Могили на зворотному боці та абревіатура «П[етро] М[огила] А[рхієпископ] М[итрополит] К[иївський] Г[алицький] Е[кзарх] К[онстантинопольський] А[рхімандрит] П[ечерський]».

Фото НМІУ

Про час і місце виготовлення хреста нічого невідомо, оскільки на ньому немає тавра та будь-яких інших розпізнавальних знаків. З огляду на напис з іменуванням Петра Могили митрополитом, доречно говорити про створення в період 1633 — 1646 років. Художні риси хреста дають змогу припустити, що його створено у Києві місцевим цехом золотарів (згадки про його існування документально сягають XVI століття). На хресті розміщено накладне Розп’яття, обабіч нього — пластини з постатями Богоматері та Іоанна Богослова, по периметру, з обох боків, — сцени із Євангелія.

У збереженому заповіті Петра Могили серед його дарунків Братському монастиреві зі школою згадується напрестольний хрест. Ним і є опублікований у каталозі предмет. До розгрому Богоявленського собору коштовність постійно згадували в описах монастирської ризниці XVIII — XIX століть.

Ікона Києво-Братської Богородиці

Цей список (копія) чудотворної ікони намальований у першій чверті XVIII століття. Він представлений у постійній експозиції Національного музею історії України.

Легенду про «власний» чудотворний образ Богородиці уклали у Братському монастирі у 1660-х роках. Згідно з нею, початково образ був у Вишгороді, у храмі святих Бориса і Гліба, і вперше «проявив» себе у 1651 році, коли містом пройшла армія під керівництвом литовського князя Януша Радзивіла — вони рухалися до Києва, щоб воювати з козаками Богдана Хмельницького. Вдруге образ чудотворив у 1662 році.

Тоді Московське царство воювало з Річчю Посполитою, татари — союзники останньої — захопили Вишгород. Вони нібито переправлялися через Дніпро на плотах, складених з ікон місцевих монастирів. Через таке кощунство здійнялася буря, і врятувався лише один татарин, з яким ікона Богородиці припливла до Подолу, ставши проти Братського монастиря. За подальшим місцеперебуванням її почали називати Братською Богородицею.

Відтоді образ набув популярності, з ним проводили хресні ходи на Подолі, на Богоявлення. Ще в 1670 році представники Братського монастиря просили у московського царя кошти для побудови «дому для ікони», або хоча би повернути будівельний матеріал, відібраний з наказу московського воєводи у Києві. Розповідали також про допомогу від ікони під час пожеж у монастирі в ХІХ столітті.

Фото НМІУ

Найдавніша ікона з образом Братської Богородиці, із самого монастиря, датується серединою-кінцем XVII століття і зберігається у Національному художньому музеї України. Ікона Братської Богородиці з колекції НМІУ є наступним за часом створення списком. Згідно з останніми дослідженнями, копію намалювали на початку XVIIІ століття у Києві, після цього образ перебував в одному з храмів Полтавщини. Але відомі ікони Братської Богородиці і з віддаленіших земель, вони зберігаються в інших музеях та приватних зібраннях.

Портрет архієпископа Мелетія Смотрицького

Цей олійний портрет невідомий автор намалював наприкінці XVIII — на початку ХІХ століття. До НМІУ картина потрапила з Музею українського мистецтва. В інвентарну книгу її записали 1948 року.

Фото НМІУ

Видатний мовознавець Мелетій Смотрицький жив у 1577 — 1633 роках, тож портрет створений задовго після його смерті і невідомо, на основі яких візуальних джерел. Смотрицький відомий насамперед як автор «Граматики слов’янської», яка унормувала правила церковнослов’янської мови, що до ХІХ століття була «мовою міжнародного спілкування» у Центрально-Східній Європі. Це була мова письма і «високого стилю»: нею не користувалися у повсякденному житті, натомість відправляли богослужіння і літургії, друкували нею книжки. Саме у час виходу цієї книги (вперше у 1619 році) Мелетій Смотрицький був ректором Київської братської школи, також він викладав там церковнослов’янську мову та латину — годі й уявити поважнішого лектора. Також він відзначився як єпископ і настоятель Братського монастиря, а передусім — як автор полемічних трактатів з питань церковної унії православної і католицької церков.

Універсал гетьмана Данила Апостола про збір пожертв на ремонт будівлі Києво-Могилянської академії та Богоявленського собору Київського братського монастиря

Документ датований 19 травнем 1732 року. Його оригінал експонується на другому поверсі НМІУ. Універсал ілюструє роль благодійників у житті Києво-Могилянської академії. Аркуші, яким майже 300 років, пожовклі від часу, верхнє поле пошкоджене. У тексті є чимало підкреслень червоним олівцем, зроблених пізніше, очевидно, кимось із дослідників.

Фото НМІУ

Невідомо, чи навчався гетьман Данило Апостол у Києві-Могилянській академії, але він увійшов до її історії як благодійник. У віртуальному музеї КМА цитують універсал Апостола 1729 року, у якому про академію йдеться як про інституцію, котра «…всій вітчизні нашій конче потрібна.., де сини України і прочії наукам визволеним навчаються і звідтіля підпору церкві православній і вітчизні належную чинять». Тож не дивно, що гетьман віддав сюди на навчання синів Петра і Павла, які потім стали лубенським і миргородським полковниками відповідно.

Універсал з колекції НМІУ став одним зі способів зібрати кошти на розвиток Києво-Могилянської академії. Тогочасний київський архієпископ (а згодом і митрополит) Рафаїл Заборовський розгорнув масштабні будівельні роботи у 1730-х роках. Їх видимим результатом стало завершення будівництва другого поверху в корпусі, зведеному на кошти гетьмана Івана Мазепи. Водночас до корпусу добудували академічну Благовіщенську церкву. Вигляд, який отримав головний корпус, ілюструє його реставраційний макет, що теж експонується у НМІУ і опублікований в альбомі. Нині корпус реставрується, в ньому розташовуються підрозділи бібліотеки та Конгрегаційна зала теперішньої Могилянки.

Фото НМІУ

Атестат Київської академії середини XVIII століття

Як виглядали документи випускників Могилянки XVIII століття, можна побачити на прикладі атестата, виданого студенту богослів’я Данилові Паскевичу 17 квітня 1754 року. У фондах НМІУ зберігається діловодна копія, знята в Роменському духовному правлінні.

Фото НМІУ

Документ підписаний тодішнім ректором Георгієм Кониським і префектом Давидом Нащинським. Атестат засвідчував сам факт навчання і брався до уваги частково. Його значення не було таким першорядним як тепер. Чимало цікавого про тогочасних студентів та їхні кар’єрні можливості розповідає Максим Яременко в монографічному дослідженні «Соціальна історія освіти й освіченості в Україні XVIII ст.» (Харків, «Акта», 2014).

Фотоальбом випускників Київської духовної академії

Тверда темно-зелена обкладинка з тисненням, шість аркушів сірого картону, а в них 90 фотопортретів студентів і викладачів, світлини із зображеннями будівлі академії та київських пам’яток — так виглядає альбом випускників КДА 1907 року, що зберігається в фондах Національного музею історії України. Автором світлин є один із перших, один із найкращих і найбагатших київських фотографів тієї доби Франц де Мезер.

Альбом потрапив до музею 1969 року, його передала киянка Н. Попова, яка ймовірно була родичкою вихованця чи викладача Київської духовної академії. Альбом примітний краєвидами Києва. Майже всі вони відомі з путівників ХІХ століття, однак тут уміщено світлини, зроблені з нестандартного ракурсу.

Серед персоналій в альбомі відзначимо фото київського митрополита Флавіана, який освячував приміщення Київського художньо-промислового і наукового музею (попередника теперішніх НМІУ та Національного художнього музею України) в грудні 1904 року. Згадаємо й шанованого далеко поза Києвом Миколу Івановича Петрова — директора Церковно-археологічного музею і знаного дослідника української історії та літератури XVII — XVIII століть.

В альбомі є портрети двох Булгакових. Один із них, доктор богослів’я Афанасій Іванович Булгаков, був батьком відомого письменника і викладав в академії. У березні 1907 року він звільнився за станом здоров’я і незабаром помер. З-поміж випускників у альбомі є Георгій Ілліч Булгаков (1883 — 1945), який закінчив академію зі ступенем кандидата богослів’я і став викладачем у Курську. Він походить з тодішньої Курської губернії і ймовірно немає стосунку до родини письменника. За радянської влади Георгію Булгакову довелося «переорієнтуватись» на краєзнавця і — за надуманими звинуваченнями — відбувати покарання в концтаборах.

Бивень мамонта

Наступний експонат, про який розповідаємо, походить з Церковно-археологічного музею Київської духовної академії. Цей заклад існував усього 50 років, від 1872-го і до остаточного закриття в 1923-му. Він став першим у Російській імперії музеєм церковних старожитностей, одним із найбільших у Європі. У його зібраннях на час ліквідації нараховувалося 49 тисяч експонатів, серед яких унікальні артефакти з Близького Сходу і навіть Японії. У музеї покращували кваліфікацію майбутні дослідники церковної історії.

Один із експонатів ЦАМ можна побачити на початку експозиції НМІУ. Це майже двометровий фрагмент бивня мамонта, знайдений чиновником Кіндратієм Лохвицьким під час розкопок біля Трипілля 1836 року. Такі подробиці повідомляє пластинка на основі, до якої прикріплена знахідка

Фото НМІУ

Невідомо, як бивень потрапив до музею при академії. Ймовірно, від якоїсь впливової особи, якій його подарував Лохвицький. Після ліквідації закладу бивень зберігався у Лаврському музеї культів та побуту, а в 1930-х надійшов до Центрального історичного музею — попередника НМІУ.

Мощівниця V — VI століття

Ця шкатулка для реліквій демонструється в постійній експозиції Національного музею історії України. Мощівниця зроблена у формі мініатюрного саркофага 23 х 16,5 см, матеріал — вапняковий пісковик. На стінці та фризах двосхилої кришки, а також на довших боках основи вирізьблені хрести. Зображення заповнені червоним пігментом, який зберігся частково.

Фото НМІУ

До кінця 1880-х артефакт належав Олександрові Полю — одному з перших рудорозробників Дніпропетровщини, археологу-аматору, громадському діячеві. Потім мощівниця перебувала в зібранні відомого київського колекціонера церковних старожитностей Миколи Леопардова. Він був почесним членом Церковно-археологічного товариства при музеї КДА і свою колекцію, яку збирав більше 20 років, у 1894 році передав музею. У 1920-х мощівниця потрапила до колекції попередника НМІУ — Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка.

Науковці вважають, що мощівниця походить з однієї з християнських базилік Херсонеса, будівництво яких почалося в другій половині V століття. Чиї саме мощі зберігали в шкатулці, ми вже не дізнаємося.

Прапор Лубенського полку

Як не дивно, дуже мало козацьких прапорів потрапили до українських музеїв. Прапор Лубенського полку (ймовірно, сотенний), датується XVIII століттям і цікавий не лише з історичного погляду, а й з мистецького. В експозиції НМІУ прапор можна побачити лише з лиця, а в новому альбомі про артефакти з історії Могилянки — і зі споду.

Фото НМІУ

Прапор пошитий зі світло-блакитного шовку з квітковим орнаментом, по краях — золота облямівка. На лицьовій стороні — картуш, оточений знаменами, гарматами та литаврами, в центрі — козак із рушницею та шаблею в піхвах. На звороті — щит, який підтримують янголи з пальмовими гілками, зображена рука із золотим хрестом. Все зображення — це герб сотні.

Священник села Сенчанські Скоробагатьки Полтавської губернії Пантелеймон Данилевський знайшов прапор у церкві і в 1885 році передав музею при Київській духовній академії. До НМІУ артефакт потрапив після Другої світової війни. Хоча експонат безпосередньо не пов’язаний з діячами «могилянського кола», він нагадує про те, що чимало представників козацької еліти вчилися в Києво-Могилянській академії. Крім згаданого Івана Мазепи, це Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський і багато інших. Козаки покровительствували закладу від початку XVII століття — по суті цей звичай заклав гетьман Петро Сагайдачний.

***

З приходом до влади більшовиків у 1918 році Київську духовну академію закрили, у радянські часи в її приміщеннях розташовувалося вище військово-морське політичне училище. Символічно, що відродження Могилянки почалося з відновленням незалежності України — у вересні 1991 року (відповідно, набір до училища припинився). Сьогодні заклад має статус національного університету та є одним із найпотужніших інтелектуальних центрів країни. Для сучасної Києво-Могилянської академії важлива спадкоємність від університету XVII століття, тож поява нового альбому є логічною і має підштовхнути науковців до глибших досліджень історії навчального закладу та української культурної еліти.

Довідка

Альбом-каталог «Київська академія в колекції Національного музею історії України» є спільним проєктом НМІУ та Національного університету «Києво-Могилянська академія». Він готувався та побачив світ завдяки фінансуванню від іменного Фонду (ендавменту) Івана Кіндрата Міжнародного благодійного фонду відродження Києво-Могилянської академії для підтримки досліджень у галузі історії.

Видання не є комерційним проєктом, тож із ним можна буде ознайомитися у НМІУ, університетах та провідних бібліотеках України.

Марія Прокопенко

На заставці колаж Юрія Єжеля