Фрагмент “Мапи Польщі...” Річчі Заноні з відображенням Підпільненської (Нової) Січі та її околиць. 1772 р. (джерело:  igrek.amzp.pl)

Яскравим прикладом означеного процесу були взаємини між Військом Запорозьким Низовим періоду Нової Січі та адміністраціями воєводств Правобережної України (які на той час були частиною Речі Посполитої). Адже з поверненням запорожців у 1734 році на їхні традиційні придніпровські землі у Дикому Полі документи майже відразу почали фіксувати значну кількість конфліктів та взаємних кривд між ними та представниками влади й великих землевласників Правобережної України. Лише наприкінці 1740-х років ситуація змінилася, і це вдалося зробити насамперед завдяки налагодженню взаємовигідних торговельних зв’язків.

Тогочасна спільнота запорозьких козаків чи не вперше почала функціонувати в умовах наявності чітких кордонів (в модерному розумінні). Тому на тривалий період стало фактично неможливе легальне здобуття “козацького хліба” (завдяки нападам на володіння недружніх сусідів). Це вмотивувало тамтешніх козаків переорієнтуватися на розвиток місцевого господарства й перетворення Нової Січі на один із найголовніших торгівельних центрів українських земель. Проте не лише це підштовхнуло запорожців до налагодження економічної співпраці з Річчю Посполитою та іншим сусідами, важливим було також зменшення залежності від Російської імперії. Остання як м’яку силу контролю над демократичним Запорожжям часто вдавалася до тактики економічної блокади автономного козацького регіону. Тому Кіш (уряд) Нової Січі, життєво зацікавлений у здобутті економічного суверенітету від імперії Романових, зробив дуже багато для підтримки господарських починань підприємців, фермерів та купців з-поміж запорозького товариства.

Яскравим свідченням успіхів запорозького козацтва в торгівлі було численне листування між Запорозьким Кошем та купцями та урядовцями Правобережної України. Одним із найцікавіших прикладів такого листування є незвичний документ, який у кількох тогочасних копіях дійшов до нас у Архіві Коша Нової Запорозької Січі.

Згаданий документ написаний 1761 року староукраїнською мовою на кількох аркушах (у різних варіантах копій – 2–4 аркуші). Він містить опис урочистого відкриття нової фортеці в Умані (цитати подаємо у перекладі сучасною українською мовою): “На початку дня оголошення народу, з гармат декілька разів вистрілено, потім під литаври, казани і барабани продовжувався прохід регулярних і нерегулярних команд війська <...> далі полк козацький кінний[надвірних козаків — А.Б.]йшов зі зброєю і стягом військовим під гру музики...”. Цю фортецю для захисту купців і шляхти від гайдамаків збудував Рафал Младанович гербу Дешпот, підстолій Смоленський, який за дорученням власника Умані, магната Францішека Салезія Потоцького, став комендантом міста. Заходи Р. Младановича уможливили збільшення прибутків Ф. С. Потоцького з міста та околиць від 30 тис. до понад 1 млн злотих. Згодом, у роки Коліївщини, цей талановитий управитель загинув.

Францішек Салезій Потоцький (1700–1772). Копія невідомого автора ХІХ ст. з портрета XVIII ст. авторства М. Бачареллі (джерело: Wikimedia)

Далі в документі наголошується на вдалому географічному розташуванні Умані: “...з російським, турецьким і татарським народом сусідство має, що є найзручнішим для купецтва всякого народу...”, міцності фортеці й міських укріплень, що навіть “і останні будинки <...>безпечні будуть”, та створені вигоди для купців (склади, комори, торгові лавки і ряди). Крім цього, купцям гарантувалися численні привілеї, серед яких: вільна торгівля без жодного оподаткування протягом чотирьох років; звільнення купецьких валок від сплати багатьох внутрішніх мит (індукти — плати за ввезення товарів, мостового — за переїзд через мости, погребельного — за переїзд через греблі); дозвіл прямої торгівлі без посередників; надання купцям озброєної охорони; обіцянка великих закупів привезених товарів за рахунок скарбу Ф. С. Потоцького. Якщо купець під час великого двотижневого ярмарку (який починався на свято Івана Хрестителя) не зміг продати свої товари, він мав право безкоштовно зберігати їх на міських складах. Останній пункт був особливо важливий, оскільки право безкоштовного зберігання поширювалося на сіль, якою традиційно торгували запорозькі купці. Іншою значною статтею запорозького експорту була торгівля кіньми, тож пункт про обов’язкове виділення місць для паші, сіна та вівса теж мав значення для козаків. Завершувався документ переліком усіх 12 ярмарків та згадкою про п’ятничні торги, які “всякими вільностями забезпечені та підтверджені”.

Фрагмент “Мапи Польщі...” Річчі Заноні з відображенням фортеці, міста та околиць м. Умані. 1772 р. (джерело:  igrek.amzp.pl)

Означений документ можна вважати зразком своєрідного рекламного оголошення та запрошення для запорозьких купців приїздити на ярмарки й торги до Умані. На його рекламний характер вказує, зокрема, кількість копій (у одній справі Архіву Коша Нової Запорозької Січі знаходимо аж три каліграфічні копії, що є досить рідкісним явищем). Іншою ознакою поширення інформації задля популярності є використання у двох копіях каліграфічного, по суті півуставного письма, що геть не притаманне для тогочасного листування і може свідчити про намагання авторів «реклами» зробити її максимально виразним для всіх, хто бодай трохи вмів читати.

Пейзаж із видом на околиці м. Умані. Й. Г. Мюнц. Бл. 1781 р. (джерело:  slowopolskie.org )

На жодній із «рекламок» точно не вказано, хто був замовником цих документів. Так, у одному випадку «реклама» надійшла разом із листом від одного правобережного купця, з яким Кіш мав справи, в інших – перебували поряд з діловою перепискою між Кошем та Ф.С. Потоцьким та його урядовцями. З огляду на значну роль у розвитку тогочасної Умані її коменданта Р. Младановича, можна аргументовано припустити, що саме він був ініціатором створення «рекламки» та, налагоджуючи співпрацю із запорожцями, організував її надсилання Кошу.

Бажаєте дізнатися більше про життя на українських землях XVIII ст.? Тоді запрошуємо на тематичну екскурсію «Ще як були ми козаками…» до Національного  музею  історії України.

Анатолій Бараннік,

науковий співробітник Національного музею історії України

Колаж Юрія Єжеля