Нині ці речі досліджує Алла Буйських — доктор історичних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту археології НАН України, керівниця Ольвійської міжнародної експедиції. Пані Алла розповіла, чим цікаві фрагменти черепиці, якою прикрашали ольвійські храми та житлові будинки.

Яку цінність для науковців мають архітектурні оздоби

Ольвійська черепиця з колекції НМІУ, принаймні архаїчної доби (VІ — початок V століття до н. е.), знайдена на території теменоса — місця для розташування культових споруд, насамперед храмів і вівтарів. Алла Буйських працює із фрагментами оздоблення храму Аполлона Лікаря, який проіснував близько 100 років. У ті часи Ольвія бурхливо розвивалася. Місто забудовувалося за планом, який передбачав площі для громадських об’єктів, а також теменоси.

Давні греки будували храми на відкритих територіях подалі від житла, обгороджували їх. Це пов’язано з тим, що більшість обрядів відбувалися на вулиці, передбачали процесії, тож могли заважати людям навколо. Нині таке планування допомагає дослідникам: адже фрагменти від культових споруд зазвичай знаходять поруч із храмами.

Найвідоміший давньогрецький храм — Парфенон у Афінах. На цій анімації видно, як могла виглядати пам’ятка в V столітті до н. е. і якою вона є нині.
Зображення  Jordi Payа анімовано Fallschirmjаger, commons.wikimedia.org

Грецький світ багато в чому базувався на математиці. Планування міст, архітектура, дрібний декор — все це робилося з дотриманням пропорцій. Майже кожен автономний давньогрецький поліс або поліси певного регіону, а також їхні колонії користувалися власними системами мір, ваги, монет тощо. На їхній основі розробляли стандарти містопланування та будівництва. Тому особливості архітектурного оздоблення можуть багато розповісти про економічні зв’язки і впливи в тому чи тому місті.

Який (приблизний) вигляд мали храми в Ольвії

Храм Аполлона Лікаря, звідки походить частина музейної збірки архітектурної кераміки, мав велике значення для всього міста й будувався коштом громади. Ольвійські храми (і цей не є винятком) зазвичай були невеликі, науковцям відомо про споруди 7×14 м та 5×10 м. Тобто, співвідношення сторін 1:2. На головному фасаді стіни закінчувалися стовпами із прямокутними капітелями, по центру на головному портику стояли дві колони. Для Ольвії материнським містом був Мілет у Іонії, це південно-західне узбережжя сучасної Туреччини. Тож колони мали декор у іонічному ордері (система художнього оздоблення стійко-балкової конструкції).

Капітель і база іонічного ордера. Велика українська енциклопедія, vue.gov.ua

Будівельні матеріали

У будівництві храмів греки часто використовували камінь. Але на території Ольвії його покладів було мало, тож іонійці застосували тут свою будівельну техніку з сирцевої цегли. Цей матеріал виготовляли з висушеної глини, перемішаної з очеретом або соломою. Сирцева глина в зазначеному районі використовується для господарських споруд і нині.

Якщо житлові будинки могли перекривати соломою, то храми як споруди загальнодержавного значення покривали черепицею. Причому в архаїчні часи всю черепицю греки привозили в Ольвію зі своїх материнських полісів або інших острівних і материкових центрів. Зверху вона була вкрита білою фарбою та мала яскравий фасадний розпис.

Залишки споруд Ольвії. Архів газети «День»

До речі, декоративна черепиця отримувала і практичне значення. Давньогрецькі храми розміщувалися на високих точках, і Ольвія — не виняток. Врахуємо, що всі грецькі колонії на території сучасної України були приморськими. Й усі відомі дослідникам храми у північно-західному Причорномор’ї були 5 — 7 метрів заввишки. Завдяки черепиці, яка мала біле покриття із блиском, вони правили своєрідними маяками.

Загадка глини для ольвійської кераміки

Для оздоблення фасаду храму Аполлона Лікаря використали цеглу, вкриту білим облицюванням, а також чорною і червоною фарбами. Така черепиця прикрашала зокрема покриття даху на вузькому боці. Стики між її рядами перекривалися каліптерами, які мали фронтальні фігурні щитки — антефікси.

Схематичне зображення каліптерів з антефіксами на даху давньогрецького храму, commons.wikimedia.org

Таке оздоблення допомагає багато дізнатися про тогочасне життя, насамперед про напрямки торгівлі. Ми досі не знаємо, звідки в архаїчний час привозили до Ольвії будівельну кераміку. Алла Буйських зауважує, що тривалий час в українській історіографії існувала думка, що її везли з Мілета, митрополії Ольвії. Проте в Мілеті знайшли лише кілька фрагментів архітектурної теракоти, тоді як у Ольвії — кілька сотень.

Багато років тривають аналізи різних глин і кераміки, щоб зрозуміти походження матеріалу з Ольвії. Вже відомо, що склад глиняного тіста теракоти з Мілета та Ольвії відрізняється. Нещодавно виникла гіпотеза, що цей матеріал походить із Самоса. Це великий острів поруч із Мілетом, де є святилище богині Гери, там ведуться масштабні археологічні дослідження. Теракоту, схожу на ольвійську, знаходили на Самосі, нині проводиться стилістичний аналіз деталей: як промальована пальмета — елемент орнаменту, схожий на пальмове листя, та інші візерунки. Завдяки цьому можна визначити, де виготовляли черепицю, адже кожна керамічна школа мала власну техніку.

Храми-побратими

Храм Аполлона Лікаря в Ольвії має «братів» у інших полісах. Наприклад, у Аполлонії Понтійській (територія сучасного болгарського міста Созополь) такий знайшли останніми десятиліттями. Нещодавно в Луврі видали каталог артефактів із Аполлонії, і Алла Буйських доводить на прикладах із нього, що тамтешній храм прикрашала дуже схожа черепиця. Також храми в Аполлонії та Ольвії мали аналогічні елементи водогінного жолобу на покрівлі. Це вказує на ідентичний вигляд культових споруд загалом, до того ж міста розбудовувалися за кількасот кілометрів одне від одного.

Приклад архітектурної теракоти з Аполлонії Понтійської, VII — VI століття до н. е. Цей фрагмент фризу із зображенням давньогрецьких піхотинців-гоплітів зберігається в Луврі.
Marie-Lan Nguyen, commons.wikimedia.org

Можна знайти й інші архітектурні аналогії: в Істрії, що в сучасній Румунії, у Борисфені — на острові Березань неподалік від Очакова Миколаївської області, на острові Левка (Зміїний), де розташовувалось панеллінське, тобто загальногрецьке, святилище Ахілла. Для всіх цих поселень материнським полісом був Мілет і всі тамтешні пам’ятки VІІI — VІ століть до н. е. мали ті самі проєкти в культовому будівництві. В усіх згаданих пам’ятках використовували іонічний ордер, усі оздоблювали архітектурною теракотою.

Ольвійське виробництво черепиці

У колекції НМІУ є черепиця з Ольвії і пізнішої доби — останньої третини IV століття — середини ІІІ ст. до н. е., це ранньоелліністичний період. Зразки, з якими працює Алла Буйських, колись прикрашали житловий будинок заможного ольвійця.

Карниз з рельєфним орнаментом у вигляді меандра з давньогрецькими літерами. IV — III століття до н. е., античне місто Ольвія (сучасне село Парутине). Колекція НМІУ

У елліністичний період Ольвія мала власне виробництво черепиці, скопійованої з синопської. В ті часи місто Синопа (нині Сіноп у Туреччині) було основним імпортером архітектурної теракоти. Кілька видів тамтешньої кераміки постачали майже по всьому Чорному морю і частково Егейському. Цей товар виготовляли за визначеними стандартами, синопські чиновники стежили, щоб фрагменти черепиці були певної довжини та ширини. Черепицю фарбували у буро-червоний колір, схожий на цегляний. Ця фарба називалася синопідою та була окремим предметом експорту.

Синопська архітектурна теракота призначалася для дахів звичайних житлових будинків. Принаймні зразки такого матеріалу з культових споруд науковці наразі не знайшли.

Нові дослідження

Експедиція під керівництвом Алли Буйських за останні 10 — 15 років відкрила в Ольвії ще одну культову ділянку з украй зруйнованими залишками храму. Й там теж знайшли розписну архітектурну теракоту, якою декорували храм. Тож дослідниця планує проаналізувати ці нові знахідки та музейну збірки кераміки, а також спробувати зробити реконструкції храмів, звідки походять ці оздоблення.

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Юрія Єжеля