У Національному музеї історії України зберігаються вісім металевих матриць канцелярських печаток київських ремісничих цехів. Вони походять із зібрання Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка (попередника НМІУ), до якого надійшли переважно у 1926 році із колишнього Київського товариства допомоги особам, які займаються ремісничою працею, що припинило своє існування у 1917 році.

Це – матриці печаток цирюльницького (1820 та 1881), ткацького та кушнірського (обидві – 1820), столярного (1821), дрібних крамарів (1859), кравецького та ковальського (1881) цехів.

Ці матриці використовували для створення на папері за допомогою чорнила відбитку печатки, що надавала юридичної сили документам цехових канцелярій: угодам про виготовлення певної кількості продукції обумовленої якості, договорам між майстрами та батьками учнів про навчання ремеслу тощо.

На означених матрицях печаток вигравійовані інструменти майстрів та готові ремісничі вироби. На матриці печатки кушнірського цеху (1820) зображено знаряддя для обробки шкіряних заготовок та готові вироби, ткацького цеху (1820) – ткацькі човники, веретена та прядку, цеху дрібних крамарів (1859) – терези та гирю.

Такі реалістичні малюнки, що символізують зміст конкретної професії, подібні до зображень на вивісках ремісничих майстерень середньовічних європейських міст. Цеховий устрій у Києві було впроваджено на початку XVI ст. на засадах Магдебурзького права. Київські ремісничі цехи були корпораціями майстрів, які надавали послуги (крамарі, музики, перукарі), виготовляли ремісничу продукцію чи продукти харчування для реалізації їх на ринку.

Усього в Києві у ХІХ ст. налічувалося 15 цехів: цирюльницький (перукарський), кушнірський, столярний, гончарний, «мѣлочью торгующихъ» (дрібних крамарів), шевський, срібний і золотий (ювелірний), ковальський і мідний, кравецький, малярський та іконописний, перепічайський (пекарський), рибальський, музицький, бондарський та м’ясний.