Павло Скоропадський, 1918 р.
Ця подія відбулася в Києві під час Всеукраїнського з’їзду хліборобів-власників. У його роботі взяло участь понад шість тисяч делегатів, які представляли інтереси селян-землевласників із дев’яти губерній України. З’їзд проходив 29 квітня 1918 року в будівлі цирку Крутікова неподалік сучасної консерваторії на вулиці Городецького.
Фото будівлі цирку Крутікова. Будівля не збереглася, нині на її місці стоїть кінотеатр «Україна» (наразі зачинений)
На з'їзді всі доповідачі критикували політику Центральної Ради та її уряду, а найбільше – земельний закон УНР, що спричинив у селі хаос та анархію. Річ у тім, що за Третім універсалом УНР скасовувалося приватне право власності на землю, водночас жодного механізму розподілу паїв не створили. Через це землю нерідко захоплювали ті, в кого була зброя.
Делегати з’їзду почали виступати за «тверду та сильну» владу. Близькі спільники Павла Скоропадського, присутні на з’їзді, стали вигукувати: «У нас же є Скоропадський, він гетьманського роду!» Вони запустили це гасло, шапки полетіли догори, інші делегати підхопили: «Так, гетьмана!» Голова зборів запропонував обрати Павла Скоропадського гетьманом України. У відповідь залунало: «Хай живе гетьман!» Так діяча проголосили гетьманом України.
Павло Скоропадський подякував присутнім за довіру та заявив у відповідь, що не задля власної користі «бере на себе тягар тимчасової влади, і молить Бога, щоб він дав сили й твердості врятувати Україну». Потім делегати рушили до Софійського собору, де єпископ Никодим благословив і помазав гетьмана. На майдані відбувся урочистий молебень.
Молебень на Софійському майдані після проголошення Павла Скоропадського гетьманом України. Фото 29 квітня 1918 року
Звісно, ці події не стали для Павла Скоропадського несподіванкою. Навесні 1918 року внаслідок невизначеності щодо того, кому належить земля, у країні фактично не починалася посівна. Крім селян, це викликало невдоволення і в союзників УНР – німців та австрійців, оскільки під загрозою опинилося постачання збіжжя, прописане у Брестському мирному договорі. Через управлінську неспроможність уряду «революціонерів-романтиків» німці ще з березня 1918 року почали шукати вихід із ситуації. Силоміць скидати владу для союзників було надто ризиковано. Тому коли німецьке командування дізналося, що в колах землевласників зріють думки про державний переворот, воно сигналізувало його ініціаторам про підтримку. Хліборобський конгрес видався ідеальною нагодою.
Про підготовку державного перевороту свідчить і той факт, що того самого дня – 29 квітня, видали «Грамоту до всього українського народу». Це програмний документ, у якому Павло Скоропадський пояснював причини, що спонукали його до рішучих дій, та повідомляв про відновлення приватної власності. Разом із грамотою було проголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України», які стали правовою основою Української Держави. За цими законами скасовувалася Українська Народна Республіка, а вся законодавча та виконавча влада тимчасово, до обрання всеукраїнського сейму, передавалася гетьманові.
«Грамота до Всього Українського Народу», за якою Павла Скоропадського було проголошено Гетьманом всієї України. 29 квітня 1918 року
Очолювана Павлом Скоропадським Українська Держава досягла вагомих здобутків у різних галузях. Проте й нині роль гетьмана в державотворчих процесах Української революції 1917–1921 років його прихильники та опоненти оцінюють по-різному. Свій найсуперечливіший крок Павло Скоропадський зробив 14 листопада 1918 року, коли підписав грамоту про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. На його думку, то був єдиний шанс врятувати країну від більшовицької навали. Ця грамота, попри сподівання гетьмана, не виконала своєї місії. Вона лише дала козир у руки повстанців і прискорила падіння гетьманату.
Підготувала Альона Якубець, завідувач відділу новітньої історії України Національного музею історії України
