Наміри спорудити пам’ятник Богдану Хмельницькому виникли на початку 1840-х років. Фактично першим цю думку письмово оформив російський генеральний консул в Ломбардо-Венеціанському королівстві В. Фрейганг у 1844 році у доповідній записці під назвою «Про слов’янство». Пам’ятник, на його думку, мали встановити в Переяславі, а зображати він мав гетьмана, під ногами якого потоптані папська тіара, турецький бунчук і польський орел.
У грудні 1851 року секретар Московського товариства історії та старожитностей російських О. Бодянський передав імператору Олександру ІІ складену ним записку про влаштування пам’ятника гетьману в Києві. А 1859 року професор М. Максимович у листі до академіка М. Погодіна нарікав на відсутність у Києві та Переяславі пам’ятника Б. Хмельницькому.
Автор пам'ятника Б. Хмельницькго у Києві Михайло Мікешин. Гравюра. Др. пол. ХІХ. Ліворуч внизу — проект пам'ятника Б.Хмельницькому, праворуч — портрет сина скульптора.
Власне до реалізації задуму взялися лише 1860 року, коли було отримано дозвіл з Петербурга та створено в Києві Комітет з улаштування пам’ятника Б. Хмельницькому, який очолив М. Юзефович. Він одразу звернувся до М. Мікешина (на той час викладав малювання для дочок імператора), котрий саме виграв конкурс на пам’ятник 1000-літтю Росії для Новгорода; митець погодився і так розпочалася епопея з пам’ятником Б. Хмельницькому в Києві.
Підготовчий малюнок М. Мікешина. 1840-ві рр. Обличчю кобзаря надано портретні риси Т. Шевченка.
Характерно, що трактування постаті гетьмана і розуміння, як має виглядати пам’ятник, у київської громадськості було різне. Тому збір коштів на пам’ятник йшов досить мляво і замовити його виготовлення не було можливості.
У 1869 році М. Мікешин показав мальований проект пам’ятника гетьману імператору Олександру, який «благословив» задум скульптора. Минуло три роки, аж поки скульптор підготував перший варіант пам’ятника і, відливши його у бронзі, 1872 року привіз до Києва, де модель виставили для огляду публіки у Маріїнському палаці. Кияни побачили гетьмана верхи на коні на скелі, правиця з булавою високо піднята догори, а ліва рука вказує у бік ворога. «Під ногами коня розпростерті труп єзуїта, накритий порваним польським прапором, тут же порвані ланцюги… за його конем поміщена, скинута копитами коня, падаюча зі скелі постать польського пана. Ще нижче – тіло єврея-орендатора». Під скелею група з п’яти фігур: кобзар з обличчям Тараса Шевченка, що грає чи то на лютні, чи то на кобзі, праворуч «великорос», за ним – «білорос», ліворуч – «малорос», за яким «червонорос».
М.Мікешин. Проект пам'ятника Б. Хмельницькогму у Києві. Гравюра В. Шпака. 1870-ті рр.
На постаменті три рельєфи (з боків і позаду) – битва під Збаражем, козацька рада у Переяславі та сцена урочистого в’їзду Б. Хмельницького до Києва. На скелі на чоловому боці напис «Згине Польща, згине, а Русь буде пановати», а на постаменті (під постаттю кобзаря) – «Єдиная неделимая Россия Богдану Хмельницкому»
Унаслідок обговорення голова Комітету М. Юзефович у листі до київського генерал-губернатора князя А. Дондукова-Корсакова пише, що постаті кобзаря і слухачів «розкішні», а постаті повержених «це вже не розкіш, а надмірність». У той же час відомий русофіл дійсний член Товариства любителів російського письменства при Московському університеті М. Рігельман висловився, мовляв, поляки та євреї зневажені, але вони ще існують, тому їх постаті необхідно прибрати.
М. Мікешин. Обкладинка книги О. Рогової Богдан Хмельницький:. 1905 р.
Критика призвела до того, що 1874 року скульптор виготовив новий, другий варіант проекту пам’ятника. За схемою другий варіант схожий на перший, постать Б. Хмельницького залишилася без змін, під копитами коня вже не було двох «трупів», лише один поляк, з поламаною шаблею у руці падав додолу позаду. З групи навколо кобзаря прибрано «білороса» та «червонороса», самому ж народному співцю замінено кобзу на достовірнішу. Верхній напис замінено на «Волим под царя восточного, православного».
1874 року модель другого варіанта привезли до Києва. Це був час, коли загальний настрій правлячої російської верхівки складався гостро неприхильно до української справи. У липні 1863 року вийшов циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва, який мав призупинити зростання українського «сепаратизму». А у травні 1876 року імператор підписав у німецькому курортному місті Бад Емс новий указ, що суттєво обмежив вживання української мови. Серед авторів був і голова комітету зі спорудження пам’ятника Б. Хмельницькому в Києві М. Юзефович.
Завершення робіт з монтування пам'ятника та опорядження території. 1888 р.
М. Мікешин ще раз переробив проект і представив третій варіант. Цього разу зазнала змін постать гетьмана, він вже не підносив булаву вгору, а вказував удалечінь. З цим, третім, проектом ознайомилися у Петербурзі, де брат імператора Олександра ІІІ Костянтин звернув увагу на жест гетьмана, мовляв, його «…можна розуміти і так, що гетьман, порізавши своїх споконвічних противників: єзуїта, поляка і жида, вказує на Москву із закликом ополчитися на неї…».
Скульптуру вершника й одну повержену постать (єзуїта) відлили в Петербурзі аж 1878 року та надійшло розпорядження залишити лише гетьмана на коні. 1880 року скульптуру перевезли до Києва, де вона ще сім років простояла у дворі Присутственних місць (нині Володимирська, 15). Пришвидшити справу вдалося включивши відкриття пам’ятника в програму святкування 900-ліття хрещення Русі.
Відкриття пам'ятника Б. Хмельницькому у Києві. 1888 р.
1880 року архітектор В. Сичугов (автор проекту мистецького хреста на могилі Т. Шевченка) розробив перший проект постаменту, який надіслали на затвердження до Петербурга, але відповідь надійшла лише через три роки. 1885 року міський архітектор В. Ніколаєв розробив новий проект, згідно з яким мали спорудити цегляний постамент і обкласти його гранітом, зберігаючи притому загальну форму кургану. Граніт використали той, що залишився від будівництва Ланцюгового мосту через Дніпро. В процесі зведення постаменту замість невиконаних скульптурних рельєфів вирізьблено три написи російською мовою. На чолі – «Волим под царя восточного, православного», на правому боці (в напрямку Хрещатика) – «Богдану Хмельницкому – единая неделимая Россия» і на лівому боці (в напрямку Львівської площі) – «1654–1888» (що сприймалося як дати життя гетьмана, виходило що він прожив 224 роки. Насправді ж перша дата – то рік «возз’єднання» України з Росією, а другий – рік спорудження пам’ятника.
Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 11 липня 1888 року.
Думки щодо художньої вартості пам’ятника були неоднозначними, але з часом усі звикли до нього і нині монумент гетьманові Богданові Хмельницькому є одним із своєрідних символів української столиці.
100-тисячна українська демонстрація 1 квітня 1917 р.
Після розвалу Російської імперії та утворення Української Народної Республіки написи на пам’ятнику вже сприймалися анахронізмом і як національна образа. Міністерство внутрішніх справ УНР підготувало пропозиції з “оздоровлення” міського средовища від пам’ятників, які звів російський уряд для демонстрації своєї влади над Україною. Пропонувалося такі пам’ятники ліквідувати, а металеві частини «мають піти на гармати та на гроші”. Що ж до пам’ятника Б. Хмельницькому, то у доповідній записці вказано на «тенденційний характер» написів на постаменті, тому визначено «написи на пам’ятнику Хмельницькому замінити іншими».
Ініціативу взяла на себе громадськість. Українська офіцерська спілка «Батьківщина», головою якої був генерал О. Греків.
Учасник подій переповідає що у день відзначення гетьмана Івана Мазепи «мають урядити урочисте розбиття гранітових слів, висічених на пам’ятнику Б. Хмельницькому […] Наші хлопці прийдуть з молотками, по панахиді кинемося штурмом на пам’ятник і в одній хвилі луп-луп та й по «Єдіной Нєдєлімой». Про плани знищення написів стало відомо гетьманській владі й пам’ятник взято під охорону, намір збити написи на пам’ятникові не вдалося здійснити.
Перед проголошенням на Софійському майдані Акту Злуки 22 січня 1919 року написи на пам'ятнику «було недбало позаліплювано вапном. Білі нерівні вапняні плями різали очі на сірому граніті пам’ятника».. Можливо, справу з написами і вирішили б, у найближчі дні, але 5 лютого 1919 року місто тимчасово захопили російські більшовицькі війська.
Поштівка поч. ХХ ст.
План уенерівської влади щодо ліквідації пам’ятників епохи царизму був продубльований декретом Раднаркому УСРР від 7 травня 1919 року «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царям та царським посіпакам». По тому ліквідували два з трьох написів на пам’ятнику Б. Хмельницькому, рельєфні літери просто збили. Третій – «Богдану Хмельницкому единая…» – залишився.
А самому початку кілька місячної окупації міста у 1919 році російськими військами Денікіна наказано «Відновити усі написи на пам’ятникові Богданові Хмельницькому, що знищені блюзнірською рукою ворогів російської державності». Стало зрозуміло, що швидко це не зробиш. Бракувало не лише грошей, важко було знайти кваліфікованих майстрів, до того ж поступово, але відчутно погіршувалися справи на фронтах. Так, що міська влада не змогла виконати наказ з відновлення написів на пам’ятнику Б. Хмельницькому.
Фрагменти скульптури пам'ятника Б. Хмельницького у Києві.
1920 року більшовики захопили Київ надовго запанували в місті й Україні. Пам’ятник Б. Хмельницькому так і стояв з написом – «Волим под царя восточного православного».
Про його ліквідацію знаходимо повідомлення у щоденнику колишнього члена Центральної Ради, генерального секретаря міжнаціональних справ у першому українському уряді академіка С. Єфремова. Він розповідає, що 6 лютого 1925 року при зустрічі з недавнім ректором Архітектурного інституту Д. Дяченком почув від нього, що головою Київського губернського виконкому Г. Гриньком “звелено зняти з пам’ятника Хмельницькому напис «Волим под царя восточного православного» і натомість накувати … вірш Дем’яна Бєдного. Ініціатива Гринька: сам прислав листочок з календаря з тією пошлятиною»..
Урешті, бічні елементи постаменту пам’ятника Б. Хмельницькому, на яких розміщувалися тексти, замінено на два «безтекстові», а на чоловому камені вибито лаконічний напис «Богдан Хмельницький 1888».
У 1930 роках пам'ятник в процесі підготовки будівництва урядового центру пропонувалося пересунути пам’ятник ближче до стіни Софійського монастиря, або й зовсім перенести в інше місце.
Гетьман бачив як творилася сучасна незалежна українська держава, коли на Софійському майдані 22 січня 1918 року пролунали слова Четвертого Універсалу “Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”. А 22 січня 1919 року проголошено Універсал Директорії, що визнав — Україна соборна держава “від Сяну до Дону”.
За роки свого існування пам’ятник гетьманові Богданові Хмельницькому «очистився» від ідеологічних нашарувань, первісний «єдинонедєлімчєский» задум забувся, внаслідок трансформації громадської свідомості пам’ятник став одним із символів столиці України.
Підготував Олександр Кучерук, завідувач Науково-дослідного відділу історії України ХIV– початку ХХ ст.
