Також для багатьох саме фундаменти Десятинної церкви — серед перших і обов’язкових об’єктів для відвідування під час екскурсії столицею України (принаймні в мене біганина по них і те, що батьки за це насварили, — один із яскравих дитячих спогадів про Київ).

Але є ще цілий світ цього давнього храму — який складається з давніших знахідок, а також із тих, що подарувало вже ХХІ століття з його сучасними технологіями. Найцікавіші експонати, що були виявлені археологами (саме Інститут археології НАН України є партнером проєкту) безпосередньо на території Десятинної церкви, представлено на виставці «Церква Богородиці Десятинна: архітектурно-мистецький образ», що відбувається до 1025-річчя освячення храму під патронатом Міністерства культури та інформаційної політики України в межах заходів, приурочених до 30 річниці незалежності України.

«Історія Русі віддзеркалилась у історії Десятинної церкви»

«Чому ми вирішили організувати цю виставку? Це не лише ювілейна дата в історії Десятинної церкви, а загалом дуже цікава пам’ятка, історія якої уособлює головні віхи історії Русі, — наголосив на відкритті генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук. — Це і власне хрещення Русі, поява писемності, культури — домонгольської цивілізації, міжкнязівські негаразди і монгольське нашестя. Ця розповідь досить компактна, але важлива для розуміння того, як відбулося становлення Русі».

Перед науковцями-музейниками постало чимало викликів. «Ніхто не знає, як виглядала Десятинна церква. Останні, хто її бачили, це монголи. Що збереглося? Дуже лаконічні згадки в літописі й у буквальному сенсі уламки історії цієї церкви, що їх дали археологічні розкопки. Спираючись на них, ми й намагаємося уявити собі та візуалізувати для вас наше бачення, який вигляд мала б ця церква. Це справа дуже непроста. Ми виходили з різного досвіду. Один із них — пошук історичного археологічного контексту, який допомагає зрозуміти церкву — це коротка історія храму, яку ви можете придбати в нас у книжковому магазинчику (до слова, її автор, директор музею — відомий археолог, спеціаліст у галузі скандинавістики. — Ред.). І друга, візуальна форма — виставка, яку ви бачите», — розповів Федір Олександрович.

Знахідки XXI століття

«Десятинна церква — унікальна пам’ятка археології. Вона, мабуть, найкраще досліджена з археологічного погляду і водночас залишається загадковою, ще є дуже багато дискусійних моментів. Неодноразово результати досліджень були презентовані в різноманітних музейних експозиціях, тож слід відзначити сміливість авторів цієї експозиції, бо вони вирішили змінити кут зору, щоб ця пам’ятка стала нам більш зрозумілою в контексті не лише архітектури, будівельних матеріалів чи якихось окремих знахідок, а й центрального храму для давньоруського Києва», — відзначив завідувач відділу археології Києва Інституту археології НАН України Всеволод ІВАКІН.

На виставці є кілька знахідок, які надав Інститут археології, — з цих останніх розкопок, — уточнив він. — Серед них — уламок фрески завдовжки пів метра, це один із найбільших фрагментів (у експозиції представлений зроблений із пісковику барельєф із зображенням Богородиці з немовлям. — Ред.). Але нам пощастило знайти ще більший — завдовжки понад 70 сантиметрів, це найбільший фрагмент стінного розпису Десятинної церкви, за всі часи її розкопок. Нам вдалося знайти ділянки, які раніше не розкопувались, і залишки великих фресок залягали якраз у цих нашаруваннях. Попри 200-літню історію дослідження Десятинної церкви, ці знахідки дочекалися своїх відкривачів лише в ХХІ столітті».

Є понад два десятки варіантів реконструкції зовнішнього вигляду храму (на одному зі стендів представлені найусталеніші з них), але автори виставки в МІСТ представили новий, заснований саме на результатах останніх досліджень фундаментів. «Те, що ми зробили, — це перша 3D-реконструкція. Вона, до слова, виявила помилки попередніх реконструкцій. Але цей варіант теж не може вважатися остаточним», — коментує «Дню» Федір Андрощук. Кожен відвідувач виставки може не лише побачити найновіший варіант на стенді, а й навести свій смартфон на QR-код і оглянути тривимірну реконструкцію.

Акцент — передісторія храму

Ще один аспект, у якому експозиція є унікальною, — представлення передісторії Десятинної церкви. «Тут існувало кладовище, де вже в Х столітті ховали еліту, багато представників якої були скандинавського походження і багато представників якої були християнами. Наш наратив і починається від цих поховань, що передували церкві, і веде до того, що вибір місця її зведення був осмислений — хотіли, щоб саме тут вона постала, хоч у межах Старокиївського плато було достатньо порожніх місць ще й у ХІ ст. І хоч це було дуже незручно, тому що це були великі кургани, по кілька метрів. На них будувати — це дуже нелегка робота, — розповів «Дню» Федір Андрощук. — Але, думаю, у Володимира було таке бажання. Підкреслити оцей континуїтет, що це місце соціальної верхівки і це місце християн, яких тут ховали».

Також дослідник пояснює: на той час уявлення про християнство було дуже специфічним: «На території цього ж могильника є навіть тілоспалення (в експозиції представлені «докази» цього. — Ред.) — це говорить про те, що не було ще якихось чітких меж. Але така ж сама ситуація відома в Скандинавії: в місті Бірка (одне з міст вікінгів у Середній Швеції) є кладовище, де сусідять язичницькі кремації і християнські поховання (про це я зазначаю в брошурі, яку написав до цієї виставки). Тобто це пряма аналогія. Поховання еліти та знахідки, які тут виявлені, — і скандинавського походження, і слов’янського, і мадярського, і візантійського. Вони дають уявлення про географію зразків цієї еліти. Люди це були не прості і християнство — це, очевидно, була ознака статусу».

Завідувачка відділу найдавнішої та середньовічної історії України Національного музею історії України, одна з кураторів виставки Марина СТРЕЛЬНИК під час екскурсії звернула увагу на чи не перше комплексне відтворення одного з поховань — кінного воїна. У вітрині представлені залишки сагайдака, срібна прикраса, фрагменти відра (на момент поховання воно, очевидно, було наповнене брагою чи вином, розповіла пані Марина), предмети кінського спорядження (воїна, мабуть, поховали разом із конем). А також — глиняна посудина, вудила, фрагменти списа, залізної сокири.

Є в експозиції й артефакти з християнського князівського поховання (до слова, дехто вважав, що це саме князь Володимир, але насправді встановити особу померлого вже неможливо): «добре зберігся кістяк князя, а також рештки меча і пряжки від ремінця».

Відчути себе в храмі

Марина Cтрельник наголошує: виставка покликана представити архітектурно-мистецький образ храму, а не просто розкласти певну кількість речей — а в фондах музею понад 20 тисяч одиниць зберігання, що стосуються пам’ятки і прилеглої території. І це теж великий виклик. «Мені здалося, що спроба реконструювати інтер’єр — те, що було б цікаво, — розповідає Федір Андрощук. — Проблема в тому, що нам залишилися фундаменти і залишки стін, вони нам дають мало можливостей уявити саме інтер’єр. Адже про історію споруди говорять стіни — ви бачите сліди кладки або що відбувся якийсь ремонт — і на основі цього можна реконструювати біографію споруди. В нас такого тут немає, тому що кладка зберіглася лише на деяких місцях, дуже невисоко, дуже мало можна сказати. Тож це стало можливим тільки завдяки археологічним розкопкам, і це дуже маленькі фрагменти, як пазли в буквальному сенсі. Так, як тут, ніхто ніколи не демонстрував фрески, але як їх демонструвати, якщо вони не збереглися? Ми маємо фрагментовану картину, але вона все ж дає відчуття, що ви заходите і перебуваєте в храмі — ми можемо собі уявити, як виглядали стіни, чим вони були прикрашені, чим була прикрашена долівка...».

Тож усі ці елементи представлені в експозиції. На стенді, присвяченому будівельним матеріалам храму, вашу увагу неодмінно приверне плінфа зі знаком тризуба. «Цю цеглину знайшов ще Вікентій Хвойка в 1907 році, — пояснює Марина Стрельник. — На сьогодні відомо 17 фрагментів таких цеглинок із зображенням «княжого знака Володимира» — він був спеціально наліплений. Чи їх вкладали при будівництві храму, чи вони слугували внутрішнім оздобленням — наприклад, так відгороджували місце, де молився сам князь і його оточення, на жаль, точно сказати не можемо. Однак цей тризуб повністю повторює знаки на монетах князя Володимира».

Щодо підлоги, то в експозиції бачимо цілу колекцію різних плиточок — мозаїчних, полив’яних, керамічних, різних за кольором та оздобленням — кожен такий вид призначався для певної території храму, пояснює Марина Стрельник. Стіни храму були вкриті фресковим розписом і мозаїками. «Багато було і зображень святих, центральним було, вірогідно, зображення Богородиці й Ісуса Христа, які як, і в інших храмах, можливо, були зроблені з мозаїки. Із зображень у колекції музею є лише фрагменти — око невідомого святого і фрагмент ноги», — розповідає кураторка виставки і звертає увагу на згадану вище Федором Андрощуком стіну-пазл із 500 частинками фресок. Це справді вражає! «На жаль, нині уявити цілісну картину розписів ми не можемо. Але бачимо, якою була гама — це і блакитний, і зелений кольори, і рослинні орнаменти, і крапки, і хрестоподібні зображення...», — перераховує дослідниця.

Також у кількох вітринах представлені й речі, що їх люди взяли з собою в храм, рятуючись від батийської навали, — це й ливарні форми для відливання браслета-наруча та намистин, що належали, очевидно, ювеліру, і гончарські знаряддя для лиття поливи, і голки, і речі особистого благочестя, і самі ювелірні прикраси, і предмети побуту, і навіть кілька шахових фігур. Ця гра була популярна і серед заможних киян, що могли дозволити собі кістяні фігури (саме такі представлені на виставці), і серед простішого люду, пояснює кураторка виставки.

«Ми собі уявляємо цей храм живим»

Остання вітрина — важкий момент загибелі храму і людей у ньому. «Люди зібралися під склепіннями храму, взяли з собою дуже багато всього цінного, однак, коли з’ясувалося, що місто вже захоплено і, мабуть, їм теж доведеться загинути, вони пробували якось сховатися, вирватися на волю, намагалися зробити підземний хід — його було відкрито вперше під час досліджень 1939 року, —  розповідає Марина Стрельник. — Там було знайдено дуже багато цікавих речей — від лопат, сокир, решток відра, якими влаштовували той підкоп, до шолома і решток меча — тобто в церкві також були воїни, які намагалися якось захиститися. Також там було знайдено шматок тканини, дерев’яну ладанку... А ще завдяки тайнику збереглися рештки дерев’яних посудин — чаша на ніжці, типова для того часу, два фрагменти дерев’яних блюд...»

«Доля цього храму і далі складалася так само сумно, як і в давньоруський час. Він неодноразово відбудовувався — це була і дерев’яна церква, і храм із останніх решток стіни Десятинної церкви, і навіть церква вже ХІХ століття — і всі вони проіснували недовго, — резюмує Марина Стрельник. — На жаль, від цієї давньоруської святині ми маємо лише уламки, тож сьогодні робимо чергову спробу уявити собі велич тисячолітньої давнини».

Текст: Ольга Харченко

27 серпня 2021 року, газета «День»

Джерело: