Буняк О. П. Матеріали про релігійну, просвітницьку та наукову діяльність Патріарха Димитрія в збірці НМІУ/О.Буняк//Церква-наука-суспільство:питання взаємодії: Матеріали ХІV Міжнарод. наук. конф. м. Київ, 25 травня - 3 червня 2016 р. – К., 2016. – С.192-195

                                                                    

  Буняк О. П.

                                                                      завідувач сектору

Національний музей історії України

Матеріали про релігійну, просвітницьку та наукову діяльність Патріарха Димитрія в збірці НМІУ

   Ключовою постаттю в історії відродження Української автокефальної православної церкви наприкінці ХХ ст. був Патріарх Димитрій, про якого дуже влучно сказав відомий правозахисник Євген Сверстюк: «Мудрий старець беріг історичну пам'ять ХХ століття і ніс на собі історичну місію Української Автокефальної Православної Церкви, долю її Третього відродження» [8, 1]. В 2015 р. виповнилося 100 років з дня народження та 15 років від дня смерті Патріарха.

Патріарх Димитрій (в миру – Ярема Володимир Васильович) народився 9 грудня 1915 р. в с. Глідне Березівського повіту (нині Кросненське воєводство, Польща) в бідній селянській родині. Різносторонню освіту (художню, музичну) здобував переважно самотужки. Навчався в Малій духовній семінарії, яка була водночас і класичною гімназією, щоб отримати свідоцтво зрілості (матуру). Однак, «перед матурою сталася біда: митрополит Шептицький помер, митрополита Йосифа Сліпого заарештували, а всіх богословів та семінаристів забрали в армію…» [7, 71]. Після демобілізації В. Ярема повернувся у Львів,  працював у Державному музеї українського мистецтва молодшим науковим співробітником, де впорядковував збірки графіки й репродукцій та робив описи ікон для картотеки [7, 71]. Пропрацювавши два роки в музеї, він вирішив перейти на духовну службу. В серпні 1947 р. В.Ярема був висвячений на диякона, а незабаром на священика. Впродовж 1947-1958 рр. перебував на службі у сільських парафіях Галичини, а в 1958 р. був переведений до Львова, де відправляв службу в Андріївській (1958-1960), П'ятницькій (1960-1965), Преображенській (1965-1969) церквах. З 1969 р. — настоятель церкви Св. апостолів Петра і Павла у Львові. Щоб здобути вищу духовну освіту о. Володимир Ярема навчався (заочно) у Ленінградській духовній академії. 19 серпня 1989 р. протоієрей В. Ярема заявив про вихід Петропавлівської парафії зі складу Руської православної церкви та перехід під юрисдикцію Вселенського Патріарха. Цим кроком у Західній Україні було започатковано масовий вихід парафій зі складу РПЦ. Наприкінці 1989 р. громади УАПЦ  виникли майже в усіх обласних центрах України.

Відродження Української автокефальної православної церкви стало наслідком піднесення національно-релігійного руху в Україні наприкінці ХХ ст. Поштовхом до відродження УАПЦ став Всеукраїнський з’їзд Товариства української мови (Київ, 11-12 лютого 1989). На з’їзді виступив настоятель Свято-Успенського православного храму (м. Єлгава, Латвія) о. Богдан Михайлечко, який закликав стати на захист забороненої УАПЦ та порушити клопотання перед урядом УРСР у справі реабілітації репресованого автокефального духовенства та віруючих. Очолений ним Ініціативний комітет відродження УАПЦ звернувся до Президії Верховної Ради СРСР та Президії Верховної Ради УРСР з вимогою легалізації та реєстрації УАПЦ. Однак, рішення про реєстрацію автокефальних парафій Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР прийняла тільки в травні 1990 р. Священик Б. Михайлечко вперше відправив Божественну літургію для прихильників УАПЦ у березні 1989 р. в приватному київському будинку по вул. Сєдовців 8а  [6, 198]. У червні того ж року Київська громада УАПЦ подала прохання про реєстрацію та передачу їй храму Миколи Набережного, але отримала відмову.

Блаженнійший Мстислав (Скрипник) митрополит УПЦ в США та першоієрарх УАПЦ в діаспорі направив 8 вересня 1989 р. «Звернення до всечесного духовенства і побожних вірних на Батьківщині і по всьому світу розсіяних», в якому доводив законність і канонічність свого місцеблюстительства на Київському митрополичому престолі, закликав віруючих сприяти відродженню УАПЦ, схвалив перехід під архипастирську опіку Вселенського Патріарха Димитрія І, та призначив протоієрея Б. Михайлечка «своїм відпоручним та духовним адміністратором… а його заступником всечесного о. протоієрея В. Ярему» [6, 199].

Організаційне оформлення УАПЦ відбулося на Всеукраїнському православному соборі (Київ, 5-6 червня 1990). На Собор прибуло 703 делегати з усієї України, з них – 7 єпископів та 264 священики [1, 368]. Собор проголосив створення Українського (Київського) Патріархату; обрав (заочно) предстоятелем УАПЦ Блаженнійшого митрополита Мстислава (Скрипника) із титулом Святійший Патріарх Київський і всієї України; ухвалив «Устав про управління Української Автокефальної Православної Церкви»; уневажив постанови Собору (1930) про саморозпуск УАПЦ; проголосив богослужбовою мовою – українську. [6, 200-201]. Вища влада в Церкві в період між її помісними соборами належала Собору єпископів УАПЦ. Поточними питаннями церковного життя займалася Патріарша канцелярія, яку очолив єпископ Рівненський і Острозький Антоній [2, 79].

Після смерті Патріарха Мстислава постало питання про обрання нового предстоятеля УАПЦ. Однак серед діючих єпископів не було відповідної кандидатури, тому Архієрейський собор ухвалив рішення просити 77-річного протопресвітера Володимира Ярему та його дружину Юлію прийняти чернечий постриг, щоб мати змогу висвятити на єпископа найдостойнішого священика, що першим в Україні заявив про перехід своєї парафії на засади автокефалії [1, 385]. В. Ярема прийняв чернечий постриг з іменем Димитрій в Петропавлівській церкві м. Львова 23 серпня 1993 р., а наступного дня був возведений в сан архімандрита. У Києві в Борисоглібській церкві 5 вересня був рукоположений на єпископа Переяславського та Січеславського.

Другий Помісний собор УАПЦ (Київ, 7 вересня 1993) обрав єпископа Димитрія Святійшим Патріархом Київським та всієї України. Інтронізація відбулася 14 жовтня того ж року в церкві Спаса на Берестові (Київ).

Владика Димитрій зробив значний внесок у розбудову УАПЦ та створення системи духовної освіти. Він відвідав усі автокефальні єпархії в Україні, виявляв турботу про налагодження міжцерковних стосунків і творення єдиної Помісної церкви, постійно дбав про розвиток церковного мистецтва на засадах національної традиції, про воцерковлення молоді та інтелігенції. Відкрита в 1993 р. єпархіальна духовна школа, як філія Львівської духовної семінарії, в 1994 р. була перетворена на незалежну Колегію Патріарха Мстислава – заочну духовну школу вищого рівня з двома факультетами: богословським та катехитичним. В 1997 р. Державний комітет України в справах релігії зареєстрував статут Колегії. 23 квітня 1999 р. Патріарх Димитрій підписав Указ про відкриття Колегії Св. Петра Могили в Києві. Однак цей духовний заклад відкрито не було. Глибокою турботою за долю виплеканої ним УАПЦ пронизаний Заповіт Патріарха Архієрейському соборові УАПЦ, Патріаршій Раді УАПЦ, Патріархії УАПЦ від 1 грудня 1999 р., в якому він благає «продовжити працю над творенням єдиної Помісної Української Православної Церкви в канонічній єдності зі Вселенським Патріархом» [4,1].

25 лютого 2000 р. Патріарх Димитрій відійшов на вічний спокій. Зі Сполучених Штатів прибув «архієпископ УПЦ в США Всеволод з юрисдикції Вселенського Патріарха, котрий з благословення митрополита УАПЦ в діаспорі Костянтина очолив похорон»[5, 2]. Патріарха поховали у Львові в Петропавлівському соборі.

Церковно-релігійна діяльність Патріарха Димитрія та відродження УАПЦ наприкінці ХХ ст. представлена в НМІУ документами, фотографіями, книгами, газетами, предметами культового та богослужбового призначення, рукописами, друкованими працями та меморіальними речами Патріарха Димитрія. Ці матеріали передали музею донька Патріарха Віра Маркович, архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко), протоієрей Валерій Копійка, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці (м. Київ) та редактор газети «Наша віра» Євген Сверстюк.

На виставці «Сучасні реліквії християнських церков», яка експонувалася в Національному музеї історії України в 2009 р., чільне місце займали меморіальні речі Патріарха Димитрія, зокрема, облачення. Кожна деталь облачення має свій сакральний зміст. Сакос [3, Т-9467] – верхній одяг єпископа, покликаний нагадувати про приниження та смиріння Сина Божого заради спасіння душ людських. Поперечні смуги на рукавах та на подолі означають пута на руках та ногах Спасителя, а обшивка на спинці та навкруг горловини – про криваві рани від батогів, якими шмагали його римські воїни. Нашивки по боках та спереду символізують струмки крові, які текли по тілу Ісуса, коли один із воїнів ударив його списом в серце. В нижній частині спинки – восьмиконечна розета, що символізує і Віфлеємську зірку, яка сповістила людству про народження Сина Божого, і перший день земного життя Спасителя. В верхній частині спинки – знамення хреста, яке означає і хресний шлях на Голгофу, і хрест, на якому було розп’ято Ісуса, і останній день земного життя Сина Божого. Єпітрахіль [3, Т-9468] – деталь облачення православного духівництва, що символізує особливу благодать, надану священику для здійснення церковних таїнств. Без єпітрахілі священик не може здійснювати жодну зі Служб Божих. Омофор великий [3, Т-9472 ] – деталь облачення православних єпископів, символізує хрест, який Син Божий покликаний був нести заради спасіння душ людських. Поручі [3, Т-9470, Т-9471] – деталь облачення православного духівництва. Вони символізують пута (вериги) на руках Спасителя в час його страждань. Крім того, поручі мають сакральне значення: на правій руці – всемогутність Христову, на лівій – терпеливість і натхнення у служінні. Пояс [3, Т-9469] – деталь облачення православного духівництва. Символізує рушник, яким опоясав себе Спаситель, коли омив ноги учням своїм перед Тайною вечерею. Знаменує Божественну силу, яка укріплює священика в його служінні. Палиця [3, Т-9473] – деталь облачення православних єпископів, символізує Духовний меч, тобто Слово Боже. Знаменує велич Божої сили в боротьбі з невірою та нечистю. Китиці, що прикрашають палицю – це символічні дзвоники, які покликані нести Благовість віруючим. Богослужбове облачення архієрея відповідає семи таїнствам, що здійснюються єпископом.

Облачення Патріарха Димитрія, що входить до збірки НМІУ, золотавого (жовтого) кольору. Сакральний зміст жовтого кольору пов'язаний з уявою про Ісуса Христа як про «Царя Слави і Предвічного Архієрея» [9, 441]. Таке облачення одягають архиєреї для богослужінь в неділю та в дні пам’яті апостолів, пророків, святителів.

Із меморіальних речей Патріарха Димитрія експонувався дикирій [3, Е-2958]. Це свічник з двома свічками, між якими в центрі знаходиться знамення хреста. Дві свічки означають дві сутності Ісуса Христа – божественну і людську. Дикирій, як і трикирій (свічник з трьома свічками), використовують при богослужінні тільки архієреї.

Духовна спадщина Патріарха Димитрія це перш за все друковані праці, в яких висвітлюються проблеми суспільного служіння церкви, зокрема, «Головні засади Української Автокефальної Православної Церкви» [3, ЛД-6910] «Дискусійні думки про об’єднання церков» [3, ЛД-6909], цикл послань «Розмови про страшне сьогодення» [3, РА-1202] та ряд статей, що публікувалися в газетах «Наша віра», «Успенська вежа» тощо. Наукові дослідження Владики Димитрія «Дивний світ ікон», «Церковне будівництво Західної України», двохтомна монографія «Іконопис Західної України» [3, РА-1889] пов’язані з історією іконопису та церковного будівництва в Україні. Меморіальні речі, духовна спадщина та наукові твори Патріарха Димитрія зайняли гідне місце серед чисельних експонатів НМІУ.

Виставкова і науково-просвітницька діяльність Національного музею історії України сприяє популяризації імені Патріарха Димитрія та є своєрідною даниною пам’яті науковцю-мистецтвознавцю та відомому церковно-релігійному діячу України.

Примітки

1. Архієпископ Ігор Ісіченко. Історія Христової церкви в Україні. – Х., 2008.

2. Історія християнської церкви на Україні. – К., 1992.

3. Національний музей історії України: фонди.

4. Патріарх Київський і всієї України Димитрій. Заповіт. – Наша віра. – 2000. – № 3.

5. Похорон у Львові. – Наша віра. – 2000. – № 3.

6. Протоієрей Володимир Черпак. Третє відродження УАПЦ та проголошення Київського Патріархату як продовження справи Першого Всеукраїнського Православного Собору // Український церковно-визвольний рух і утворення Української автокефальної православної церкви: Збірник матеріалів наукової конференції м. Київ, 12 жовтня 1996 р. – К., 1997.

7. Протопресвітер Володимир Ярема. Дивний світ ікон. – Львів, 1994.

8. Сверстюк Є. Патріярх Димитрій. – Наша віра. – 2000. – № 3.

9. Символы Русской православной церкви / под. ред. А.Н.Казакевич. – М., 2008.