Національний музей історії України має унікальне зібрання предметів давньоруського озброєння 10–13 століть. Ці артефакти представляють наступальну та метальну зброю (мечі, наконечники списів та стріл, бойові сокири та булави, кістені), захисний обладунок (шоломи та пришоломні маски, рештки кольчуг та панцирів), спорядження вершника та бойового коня.

Наборні пластинчаті панцирі набули значного поширення протягом 12 століття. При монтуванні панцира пластини заходили одна за одну, подвоюючи товщину броні. Існує два типи кріплення пластин: за допомогою ремінців та шляхом нашивання на шкіряну або тканинну основу.

У музеї зберігаються рештки двох пластинчатих панцирів 12–13 століть, знайдені під час розкопок на території Старокиївської гори у Києві. Так, 1939 року при дослідженні фундаментів Десятинної церкви експедиція Михайла Каргера знайшла 11 залізних панцирних пластин прямокутної форми із заокругленим краєм. На пластинах зроблено два невеличкі отвори для кріплення (перший – внизу, другий – у верхній частині). Пластини жорстко фіксувалися на шкіряній або тканинній основі (вірогідно, цупка тканина з льону чи конопель). Найімовірніше, кожна пластина у верхній частині нашивалася на основу, а знизу закріплювалася з незначним напуском на пластині попереднього ряду. Довжина пластин – від 63 до 74 мм, ширина – 22 мм. Подібні обладунки відомі з кінця 12 століття, а в 13–14 століттях вони поширилися в Євразії.

Залізні панцирні пластини, знайдені експедицією Михайла Каргера. Національний музей історії України

Рештки ще одного панцира (загальна кількість пластин – понад 400) були знайдені перед апсидами Десятинної церкви 1936 року під час розкопок Теодозія Мовчанівського. Ця броня складалася з невеликих прямокутних із заокругленим нижнім краєм залізних «лусочок» завдовжки 22–28 мм і завширшки 11 мм. Кожна з них мала по два маленькі отвори для кріплення. Збереженість пластин різна: від практично цілих – до дуже фрагментованих. Деякі «лусочки» скипілись між собою, що дозволяє реконструювати систему їх розташування: вони були нашиті на цупку тканину простого переплетення, металізовані рештки якої збереглися на кількох пластинах. Таке кріплення забезпечувало більшу еластичність обладунку і надійний захист. «Лусочок» із музейного зібрання достатньо для захисту поверхні площею 30х30 см. Проте зробити якісь висновки щодо конструкції усього виробу важко.

Рештки панцира, знайдені під час розкопок Теодозія Мовчанівського. Національний музей історії України

Загалом пластинчасті обладунки мали вигляд сорочки з рукавами, довжиною до стегон, розширеної до подолу. Пластини нашивалися рядами, вони відрізнялися за розміром та формою.

Отже, в музейному зібранні наявні головні атрибути захисного воїнського обладунку 12 – початку 13 століть: шоломи, рештки панцирів та щита, які дають змогу уявити вигляд київського дружинника – захисника міста у 1240 році, під час монгольської навали.

Підготувала Марина Стрельник, завідувач відділу найдавнішої та середньовічної історії України Національного музею історії України