Москва використовувала в своїй пропаганді тезу про розкол «єдиної православної церкви» задовго до вторгнення в Україну в 2014 році. Появу Православної церкви України та отримання нею Томосу про автокефалію 6 січня 2019-го ідеологи держави-агресора проголосили неканонічним актом. Але такі заяви є брехливими маніпуляціями.
Створення помісної Церкви митрополита Київського і всієї України відновило належність України-Руси до Константинополя, звідки прийняв хрещення київський князь Володимир Святославич. А її зв’язок з кіріархальною церквою («Церквою-матір’ю») було перервано насильницьким перепідпорядкуванням Київської митрополії московському патріарху в 17 столітті. Нагадаємо про ці події.
Київська митрополія сформувалася після хрещення Русі в 988 році. Єпископи всієї Русі, яка охоплювала частину територій сучасних України, Білорусі та Росії, підпорядковувались митрополитові в Києві, а той – вселенському константинопольському патріарху.
Яскравим свідченням широких географічних меж, на які поширювалася влада Київської катедри і трансляції її традицій, є збережена у фондах Національного музею історії України новгородська пергаментна грамота 1450-х років. Дружина посадника Марія видала Палеостровському монастирю акт на володіння селом та угіддями. Практика і спосіб подібного роду надань сформувалися під впливом Візантії в Києві та поширювалися по всій Русі, зокрема в Новгороді.
Файл 2. Новгородська пергаментна грамота 1450-х років, яку дружина посадника Марія видала Палеостровському монастирю. МІСТ
У 1458 році під тиском московського князя церковні ієрархи з підвладних йому теренів проголосили автокефалію (самостійність) від Константинополя московського митрополита Йони. Цей акт не визнали в українсько-білоруських єпархіях: там далі трималися київського митрополита, призначеного законним константинопольським патріархом. У 1596-му було укладено церковну унію, яку підтримали більшість православних владик на чолі з митрополитом Михайлом Рагозою. У зв’язку з цим православна ієрархія на кілька десятиліть припинила своє існування. Однак у 1633 році, коли Константинополь поставив митрополитом Петра Могилу (1633–1647), було відновлено Київську митрополію.
Файл 3. Євангеліє в окладі. Робота київського золотаря 1670-х років. Скарбниця Національного музею історії України
За архіпастирства Могили було стандартизовано богослужби, уніфіковано літургію, зроблено важливі кроки для підняття рівня освіти представників церкви. Зрештою, створено Києво-Могилянський колегіум – власний аналог європейської гуманістичної школи. У результаті в середині 17 століття Київська митрополія стала потужною церковною одиницею з чітко означеною власною літургійною та історичною традицією. Більше того, київські богослужбові видання активно поширювалися в Москві і стали підставою для оновлення її власної церковної традиції і культури.
У 1686 році чергового київського митрополита Гедеона Святополк-Четвертинського висвятив московський патріарх Йоаким. Константинопольський патріарх дав дозвіл тільки на це поставлення, однак московська церковна влада витлумачила це актом перепідпорядкування. Константинопольський патріархат ніколи не визнавав захоплення Москвою Київської митрополії у 1686 році. Показово, що про це було чітко заявлено ще в 1924-му, коли Вселенський патріарх надав автокефалію Польській Православній Церкві.
Файл 4. Аркуш з графічним зображенням Почаївської Богородиці 1780-х років. МІСТ
Ось чому Православна Церква України не може і не мусить мати жодного стосунку до московської. І саме тому одне із завдань війни з агресором – відстояти українську церкву. Нині пропонуємо оглянути артефакти з колекції нашого музею, що яскраво репрезентують українське православ’я та його самобутність.
Ярослав Затилюк, старший науковий співробітник Національного музею історії України, кандидат історичних наук
