Старший брат Кирила Олексій, співак придворного хору в Санкт-Петербурзі, зміг підкорити серце доньки Петра І Єлизавети. Тож, коли 1741 року вона стала російською імператрицею, і чоловік-козак, і його родина та батьківщина Гетьманщина скористалися із цього шлюбу. Чотирнадцятилітній Кирило потрапив до Петербурга, згодом здійснив освітню мандрівку різними німецькими, французькими та італійськими містами, а після повернення, маючи лише 17 років, став президентом імператорської Петербурзької Академії наук. Ще раніше він отримав графський титул, а згодом одружився з Катериною Наришкіною – троюрідною сестрою імператриці Єлизавети.

Невдалий освітній експеримент та суди за зразком Речі Посполитої

Користуючись своїм впливом, Розумовські змогли отримати згоду імператорського престолу на відновлення в козацькій Україні гетьманського правління (після смерті 1734 року Данила Апостола гетьмана не було). На цей уряд і було призначено Кирила. Формальної процедури обрання, щоправда, заочного (в Україні ясновельможний з’явився тільки в червні 1751 року), у Глухові в лютому 1750 року було дотримано. Кирило Розумовський став гетьманом «обох сторін Дніпра». Цей титул засвідчує, що козацькі зверхники незмінно від Богдана Хмельницького претендували на об’єднання під їхньою булавою не лише лівобережних, а й усіх українських теренів.

Портрет Кирила Розумовського. 19 століття. МІСТ

Кирило Розумовський спробував здійснити низку реформ. Водночас він тривалий час перебував поза Гетьманщиною, зокрема, з кінця 1752 до початку 1757 чи з кінця 1761 до середини 1763 років. Не всі з тих реформ, як-от створення в резиденції гетьмана – Батурині, університету чи запровадження спадкового гетьманства, вдалися. Кирило Олексійович робив кроки щодо модернізації козацького війська, зокрема, упроваджував однострої.

На час гетьманування Кирила Розумовського припадає просвітницький за своїм раціональним спрямуванням, але так само нереалізований до кінця проєкт кінця 1750-х – першої половини 1760-х років. Він передбачав широкий «лікнеп» серед заможнішої частини козацтва (виборних і багатших підпомічників, себто тієї соціальної категорії що налічувала понад 200 тисяч осіб чоловічої статі). Планувалося, що хлопці з таких родин мають обов’язково навчатися грамоті. А нездібні до цього або ті, що вже «в літах переросли», мали підлягати муштрі, необхідній для артилерійської чи іншої військової служби.

Зі скасуванням гетьманського правління здійснення проєкту припинилося. Але й до цього реалізація суттєво пробуксовувала – для такого широкого «лікнепу» бракувало ресурсів. Наприклад, передбачалося, що хлопців навчатимуть грамоти дяки. Проте назбирати достатню кількість належно підготованих учителів так і не вдалося, хоча козацькі сини були готові братися на науку. Так, 1761 року тільки в Лубенському полку зібралося понад 3 тисячі хлопців.

Чи не найвдалішою з реформ Кирила Розумовського стала судова, проведена в 1760–1763 роках. Спочатку гетьман унормував функціонування Генерального військового суду, чітко визначивши кількість його засідателів (два судді та по одному депутату від кожного із 10 полків Гетьманщини). Потім скасував судові функції Генеральної військової канцелярії (своєрідного «офісу президента» козацької України), й таким чином зменшив кількість апеляційних інстанцій.

Також вельми промовистим є запровадження судів, які відтворювали систему Речі Посполитої. Від 1763 року в Гетьманщині почали діяти земські (цивільні справи), підкоморські (межові справи) та гродські (кримінальні справи) суди. Апеляційною інстанцією для їхніх рішень був Генеральний військовий суд. Така система значною мірою ліквідовувала характерну для попереднього козацького устрою особливість – одночасне поєднування старшиною адміністративних та судових функцій. Після реформи Кирила Розумовського лише у гродських судах (колишніх полкових) місцеві урядники могли «вершити розправу». Проте в земських та підкоморських судах справи розглядали спеціально обрані судді. Перенесення річпосполитських практик на козацький ґрунт зайвий раз засвідчує, на які культурні моделі орієнтувалося українське шляхетство та яку політичну культуру вважало «своєю».

Втрата влади

Навіть за царювання Єлизавети Петрівни гетьману не дозволяли робити занадто автономістські кроки (наприклад, без згоди Петербурга призначати козацьких полковників). А коли імператорський престол посіла Катерина ІІ, реалізувати низку реформ стало взагалі неможливо. Цариця, яка проголосила себе продовжувачкою справ Петра І, активно взялася за «зшивання» клаптикової російської імперії, а також за адміністративну, соціальну та культурну уніфікацію різнорідного імперського простору. У петербурзьких заходах не було передбачено існування автономного державного організму Гетьманщини із власними особливими правами та вольностями. Першою жертвою імперських уніфікацій якраз і став у листопаді 1764 року інститут гетьманства.

Після втрати булави Кирило Розумовський періодично мешкав то у Петербурзі, то в російських чи українських маєтках, подорожував за кордоном, а від 1794 року остаточно осів в Україні, де займався родинними та господарськими справами. Помер 1803-го та похований у Батурині.

Нині у Відні живуть нащадки австрійської гілки Розумовських, які походять від одного з гетьманових синів – Григорія Кириловича Розумовського (1759–1837; назавжди залишив Російську імперію 1818 року), та його дружини – баронеси Терези-Єлизавети Шенк-цу-Кастель зі швабського аристократичного роду.

Предмети з колекції музею, пов’язані з Кирилом Розумовським

У Національному музеї історії України (МІСТ) зберігається кілька пов’язаних із Кирилом Розумовським речей. Серед них – лист до матері, написаний у Глухові 18 жовтня 1751 року (тобто майже відразу після обрання гетьманом та за кілька місяців по прибуттю в Україну). В ньому «послушний син», керуючись почуттями синівської поваги та довідавшись про материнську нужду, повідомляє про передачу їй у вічне володіння містечок Носівки й Кобижчої в Київському полку з усіма угіддями, ґрунтами та підданими.

Лист Кирила Розумовського до матері. 18 жовтня 1751 року. МІСТ

Інший документ – гетьманський універсал від 20 березня 1757 року про затвердження другого полкового київського осавула Матвія Шума першим полковим осавулом і призначення на його місце козелецького сотника Степана Барановського. Окрім власноручного підпису Кирила Розумовського, документ завірено, як зазначено в ньому, «національною» печаткою, себто печаткою Війська Запорозького із зображенням козака з мушкетом.

Універсал гетьмана Кирила Розумовського від 20 березня 1757 року. МІСТ

Також у фондах МІСТ є невеликий олійний портрет гетьмана 19 століття, імовірно, скопійований із гравюри першої половини 19 століття. Колись полотно належало одному з київських міщан. 1887 року його придбав для своєї колекції Церковно-археологічний музей Київської духовної академії.

Максим Яременко, старший науковий співробітник Національного музею історії України

Колаж на заставці Анни Лугової